Спецпроект

Про єврейський погром у Львові 1 липня 1941 року

Вже друге століття життя показує тенденцію, яку я чув від галичан: з Вас почали, а Нами закушували. З моєю позицією погодився нарешті Джон-Павло Химка, канадський дослідник Голокосту у Львові. Нарешті, коли на конференції в Берліні і після неї я запитав істориків: чи був би Голокост в Україні, як би не німецька нацистська ідеологія та агресія. Відповідали всі, запитання правильне, не був би!

Я отримав багато інформації і кінофотодокументів. Усі вони вражають жорстокістю місцевих маргіналів та праворадикальних бандитських елементів по відношенню до єврейського населення Львова.

Жодне з тих джерел не об'єднує ці криваві події з лихоліттям попередніх років і жорстокою антисемітською пропагандою німецьких нацистів, яку вони організували і спонсорували задовго до 1 вересня 1939 року в Європі і до 22 червня 1941 року.

Саме ця пропаганда доповнилась жорстокістю совєцької комуністичної тиранії 1939-1941 року, де на єврейський народ було вилито численні ріки брехні замішаної ще й на релігійному протистоянні.

У цих умовах простій людині зрозуміти, де правда, а де брехня, було тяжко. Винуваті українські лідери того часу, які не зробили практично нічого, аби спинити народний гнів простолюдинів, не зрозуміли що не можна вірити брехні пропаганди банди німецьких нацистських злочинців і комуністів, не взяли до уваги гуманітарні аспекти історії добросусідства і спостерігаючи лише за цими процесами, мовчки стали посібниками нацизму на якийсь час.

Але головними винуватцями були й залишаються німецькі нацисти і комуністи, бо саме їх протистояння стало одною з причин кривавої війни, яка спричинила Голокост євреїв і забрала життя десятків мільйонів жертв війни.

Світовій цивілізації був нанесений нищівний удар. Я ніколи не приєднаюсь до пропаганди, закладеної в репортажі про майстерно сплановані німецьким нацизмом погроми 1 липня не тільки у Львові, по всій окупованій території України, де говориться про українців як нацистських головорізів і не називаються основні винуватці: комуністична і німецька нацистська ідеологія як предтеча.

Нема їм виправдання і ніколи не буде, вони першочергові винуватці злодіянь, бо спонукали чернь до того. Український народ був втягнутий в цей процес масивною пропагандою, побудованою на брехні і напівправді.

У національному музеї Голокосту в Вашингтоні, США, цим засобам оболванювання народних мас німецьким нацизмом присвячений цілий зал документів. Український народ не має традицій знищення і поневолення інших народів, не має ворожості до будь-кого, в тому числі до євреїв — про це свідчить історико-культурна спадщина євреїв, яку по сьогоднішній день нищать ментально відсталі керівники влади, які продукують схеми нищення не тільки єврейської чи української спадщини, а навіть спадщини ЮНЕСКО, просуваючи хибні зміни до законодавства і є носіями антисемітизму.

Уже друге століття життя показує тенденцію, яку я чув від галичан: з Вас почали, а Нами закушували. З моєю позицією погодився нарешті Джон-Павло Химка, канадський дослідник Голокосту у Львові. Нарешті, коли на конференції в Берліні і після неї я запитав істориків: чи був би Голокост в Україні, як би не німецька нацистська ідеологія та агресія. Відповідали всі, запитання правильне, не був би!

Після цього з'явилась інша мотивація Голокосту від Тімоті Снайдера: Гітлер де бачив в євреях загрозу його ідеї створення Світової імперії під орудою німецького націонал-соціалізму, бо де євреї вміють єднати народи до протистояння диктатурам і унеможливлять Гітлера плани панування Світом.

Так чи інакше, засуджуючи злодіяння маргіналів-посіпак, ми повинні вчитись, як можна з людей зробити звірів, спонукаючи їх до цього звірячою пропагандою. Ми не маємо права відкинути на послугу нав'язаним ідеологічним протистоянням і розбрату, які на жаль ще по сьогоднішній день щедро спонсоруються — позитиви нашої спільної історії добросусідства з українцями та поляками.

Ми всі разом повинні зрозуміти, що в результаті весь Світ став учасником Голокосту, мовчки спостерігаючи знищення цілого народу, за що цілий Світ успадкував від тоталітарних режимів жорстоку деморалізацію суспільного життя, за що терплять брутально інфіковані сьогоднішні покоління.

Ми маємо це зрозуміти, і чим раніше тим скорше стане нам всім можливе світле майбуття. Не українці чи інші народи винуваті — антилюдські ідеології є чинниками Зла проти Людства.

Джерело: Форпост

Дивіться також:

Дж. Химка. "Львівський погром 1941-го: Німці, українські націоналісти і карнавальна юрба"

Юрій Шимко. Відкритий лист до керівника інституції, де працює професор Химка

Дж. Химка. Відповідь Юрію Шимку

Сергій Рябенко. Слідами "Львівського погрому" Джона-Пола Химки

Кілька слів про джерела: відповідь Джону-Полу Химці

Українська міліція Львова: "бандерівська" чи "робітничо-селянська"?

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.