Чи засвоєний урок Карпатської України?

Цього року виповнюється 80 років Карпатської України. Так-так, цього, бо Карпатська Україна не була "одноденною державою", як люблять повторювати (думаючи, що українці повірять) деякі пропагандисти. Перший автономний уряд Карпатської України затверджений 13 жовтня 1938 року.

Цього року виповнюється 80 років Карпатської України. Так-так, цього, бо Карпатська Україна не була "одноденною державою", як люблять повторювати (думаючи, що українці повірять) деякі пропагандисти. Перший автономний уряд Карпатської України затверджений 13 жовтня 1938 року.

1939 рік — це проголошення цілковитої незалежності Карпатської України, тоді як автономна Карпатська Україна існувала півроку, це варто пам'ятати. Право автономії для українців Закарпаття у Чехословаччині гарантували ще у 1919 році, проте у Празі затягували з цим 20 років.

У березні 1939 року Карпатську Україну окупувала Угорщина, яка була тоді тоталітарною державою і прагнула реваншу — більших чи менших територій усіх сусідніх держав.

Уже перед 1939 роком тривав період підкупів місцевих еліт на Закарпатті (дехто брав гроші, мовляв, "а яка різниця, хто дає?" — він брав і думав, що один такий хитрий та не бачив системності і масовості підкупу).

Також був довоєнний період терору проти українців з боку угорських терористичних загонів "чорних сорочок", які діяли під патронатом греко-католицького священика Стефана Фенцика...

Поляки тоді виступали союзниками Угорщини, між іншим і вели переговори про спільний кордон обох країн, фактично йшлося про анексію частин тодішньої Чехословаччини.

Греко-католицький священик мадярон і москвофіл в одній особі Стефан Фенцик "працював" у час, коли Карпатську Україну очолював греко-католицький священик-народовець Августин Волошин (скажу, що досі дехто зводить на о.Волошина наклепи, бо так муляє його особа певним силам навіть по смерті).

Поки угорці окуповували Карпатську Україну, то навіть обіцяли їй автономію і розпускали чутки про те, що о. Волошин добровільно повернувся до окупованого Ужгорода. Та замість автономії створили численні табори для українців у Ньїредьгазі, наприклад.

Далі була заборона назви "українці", справа Ковнера, численні смерті і вбивства тих, хто був українцем і не хотів навіть під примусом називатися інакше.

Уже в 1939 році, аналізуючи досвід Карпатської України, українські часописи писали:

"а доля карпатських українців вилікувала декого з поважно закоріненої в українській психіці недуги, якій на ім'я 'допомога з боку'. І клич 'наша сила в нас самих' — сьогодні став самозрозумілим і без труду вріс раз на все в душу українця".

Тож "наша сила в нас самих" — чи цей клич "без труду вріс раз на все в душу українця"? Я не впевнений у тому, що відповідь буде ствердною...

До слова, не тільки о. Волошин загинув у радянській російській тюрмі, а й — про це набагато менше знають і над цим набагато менше думають — москвофіл та мадярон о. Фенцик. Його намагалися схилити до переходу на російське православ'я і стати, можливо, православним єпископом, бо ж греко-католиків готували до "повернення в лоно РПЦ".

Та о. Фенцик, до його честі, сказав: "Греко-католицький священик так низько впасти не може!" Вочевидь, він не думав про оте своє "низько впасти" раніше, коли діяли "чорні сорочки"... А тоді, за совєтів, уже було пізно говорити про честь.

Тут недоречною буде аналогія, яку також використовують деякі пропагандисти, що мовляв, он Фенцик відмовився, а Костельник у Галичині погодився. Перепрошую, Костельник — родом з Керестуру, куди селилися здебільшого вихідні саме із Закарпаття.

Та й інші персонажі, котрі погодилися на пропозицію совєтів про православ'я, були на Закарпатті (не про них мова). А були ж ще на Закарпатті православні священики, які щиро підтримували Карпатську Україну (про них тепер взагалі майже не знають)...

Отож, не думаю, що досвід Карпатської України належним чином засвоєний сучасним українським суспільством. Надто багато людей дурять себе тим, що вони надзвичайно унікальні і хитрі, бо "яка різниця, хто дає гроші". Пригадуєте народну казку про чоловіка, який узяв мішок грошей від чорта? Потім виявилося, що у мішку — гній. Самі думайте, чи є різниця?

А тим часом наближується дата 13 жовтня 2018 року — 80-річниця призначення першого уряду Карпатської України (ще під назвою Підкарпатської Русі).

Напевно історики і журналісти відзначать цей ювілей статтями, усі, хто вірує — помоляться, як хто вміє, хто не вірує — згадає у пам'яті, дехто поставить синьо-жовтий прапор (але будуть і такі, хто показово поставить угорський). Політики, одягнувши вишиванки, понесуть квіти до пам'ятників.

А добре було б з їхнього боку ще полагодити дороги, облаштувати людську інфраструктуру і забезпечити гідний рівень життя в країні, яка володіє неймовірними ресурсами. Добре було б всім старатися бути чесними і гідними людьми. Тоді я повірив би, що урок Карпатської України засвоєний.

Вахтанг Кіпіані: Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

Іван Монолатій: Як коломиєць монополізував український проєкт

"З признанєм треба згадати видавничу фірму коломийського книгаря Якова Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки... Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії", - писав книго- і пресознавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році.

Володимир В'ятрович: "Ми не можемо собі дозволити взаємного інтелектуального знищення". Володимир В'ятрович про скандал через плагіат в книзі Огієнка

Чим більше спостерігаю за дискусією довкола книги Віталія Огієнка "Голодомор. Історія неусвідомленої травми", тим більше занепокоєння вона в мене викликає. Вкотре в епіцентрі надмірно емоційної дискусії опинилася така чутлива тема як Голодомор. Надто часто вона стає полем для дуже токсичного зʼясування стосунків між їх учасниками, в яких лунають звинувачення не лише в непрофесійності, але навіть національній зраді.

Іван Городиський: Перша українська адвокатка: невідома доля Ольги Ганицької

Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.