Спільне минуле. Недотримання договорів Польщею дорого коштуватиме Україні

Односторонні поступки України лише погіршать ситуацію. Утвердяться не партнерські стосунки між нашими країнами, а стосунки домінування однієї над іншою. Легалізують нав‘язування однією країною свого бачення минулого іншій.

За останніх п'ять років в українській історичній політиці не було жодних антипольських кроків чи заяв.

Натомість у Польщі за цей час ухвалили резолюцію про "геноцид поляків українськими націоналістами".

Ухвалили скандальну редакцію закону про Інститут національної пам'яті, яка передбачала кримінальне переслідування за "заперечення злочинів українських націоналістів" (частково скасовано).

На територію Польщі недопущено секретаря державної міжвідомчої комісії з питань поховань Святослава Шеремету (заборону в'їзду скасовано через кілька місяців).

Розпочато кримінальне переслідування проти історика Григорія Куприяновича за виступ про масові вбивства українців вояками польської Армії Крайової (наразі зупинили).

Вчинено 17 актів вандалізму на українських пам'ятниках та могилах, а під час одного з них сплюндровано український герб. Жоден випадок не розслідуваний, жодних вибачень не пролунало. 

 
Президенти України та Польщі за розмовою 31 серпня 2019 року
фото: посольство україни у варшаві

Певен, українські і польські політики мають робити все, щоб пам'ять про конфлікти минулого не стала джерелом непорозумінь у сьогоденні.

Але для цього потрібні конкретні кроки з двох сторін. 

Односторонні поступки України (скасування видачі дозволів на пошукові роботи на терені України) без очікуваних з боку Польщі (відновлення бодай одного із зруйнованих пам'ятників) - лише погіршать ситуацію. 

Тому що утвердять не партнерські стосунки між нашими країнами, а стосунки домінування однієї над іншою.

Легалізують нав'язування однією країною свого бачення минулого іншій.

Навіть більше - односторонні поступки стануть заохоченням для продовженням тиску на Україну з боку інших держав (Угорщина, Румунія і особливо Росія), засвідчивши ефективність польської політики тиску і невміння/небажання української влади захищати українські національні інтереси.

Віталій Скальський: Хто представляв Кубань в Українській Центральній Раді?

Кубань у 1917 році українцями сприймалась як етнічно українська територія. У Кубанській області у 1897 році проживало понад 900 тисяч українців. До початку революції кардинальних змін у національному складі мешканців Кубані, найімовірніше не було. Тож не дивно, що у 1917 році при розробці схеми виборів до революційного парламенту – Української Центральної Ради - Кубанська область отримала право на обрання трьох депутатів.

Ігор Бігун: Постріл у потилицю. Як Росія продовжує радянські традиції політичного терору

Політичні репресії — неодмінна ознака всіх диктатур і недемократичних режимів. Бувши в обіймах Раднського Союзу, Україні довелося сповна випити чашу державного терору, штучного голоду, масових арештів, розстрілів, депортацій і каторжної праці в концентраційних таборах. Нинішня путінська Росія війною намагається знову підкорити нашу країну, щоб за допомогою ув’язненнь, катувань і розстрілів змусити зректися свого єства.

Олександр Зінченко: Титани і суперечності

15 травня 1990 року – 35 років тому – зібрався той склад Верховної Ради України, який проголосив Незалежність. І мало хто з тих, хто буде голосувати за Акт 24 серпня 1991 року міг би сказати, що очікував цього так швидко. Дехто – не очікував взагалі, але проголосував. Як так сталося?!

Тарас Стецьків: Як я став Народним депутатом України першого скликання

У 1990 році мені судилось долею вперше стати Народним депутатом України. У другому турі голосування у Мостиському виборчому окрузі номер 275 я отримав трохи більше як 300 голосів переваги над відомим політвʼязнем Іваном Гелем. Він набрав 41 тис 100 голосів, а я – 41 402 голосів. Мені тоді було повних 25 років і в тому скликанні Верховної Ради України я став одним з наймолодших депутатів.