Спільне минуле. Недотримання договорів Польщею дорого коштуватиме Україні

Односторонні поступки України лише погіршать ситуацію. Утвердяться не партнерські стосунки між нашими країнами, а стосунки домінування однієї над іншою. Легалізують нав‘язування однією країною свого бачення минулого іншій.

За останніх п'ять років в українській історичній політиці не було жодних антипольських кроків чи заяв.

Натомість у Польщі за цей час ухвалили резолюцію про "геноцид поляків українськими націоналістами".

Ухвалили скандальну редакцію закону про Інститут національної пам'яті, яка передбачала кримінальне переслідування за "заперечення злочинів українських націоналістів" (частково скасовано).

На територію Польщі недопущено секретаря державної міжвідомчої комісії з питань поховань Святослава Шеремету (заборону в'їзду скасовано через кілька місяців).

Розпочато кримінальне переслідування проти історика Григорія Куприяновича за виступ про масові вбивства українців вояками польської Армії Крайової (наразі зупинили).

Вчинено 17 актів вандалізму на українських пам'ятниках та могилах, а під час одного з них сплюндровано український герб. Жоден випадок не розслідуваний, жодних вибачень не пролунало. 

 
Президенти України та Польщі за розмовою 31 серпня 2019 року
фото: посольство україни у варшаві

Певен, українські і польські політики мають робити все, щоб пам'ять про конфлікти минулого не стала джерелом непорозумінь у сьогоденні.

Але для цього потрібні конкретні кроки з двох сторін. 

Односторонні поступки України (скасування видачі дозволів на пошукові роботи на терені України) без очікуваних з боку Польщі (відновлення бодай одного із зруйнованих пам'ятників) - лише погіршать ситуацію. 

Тому що утвердять не партнерські стосунки між нашими країнами, а стосунки домінування однієї над іншою.

Легалізують нав'язування однією країною свого бачення минулого іншій.

Навіть більше - односторонні поступки стануть заохоченням для продовженням тиску на Україну з боку інших держав (Угорщина, Румунія і особливо Росія), засвідчивши ефективність польської політики тиску і невміння/небажання української влади захищати українські національні інтереси.

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу