«Буде нам з тобою що згадати» - про "невідомого" автора популярної пісні

Під час річниці Революції гідності знову багато разів звучала пісня "Буде нам з тобою що згадати". Пісня УПА, записана в Заліщицькому районі Тернопільщини у 1958 році. Без зазначення авторства слів і мелодії.

Друге життя пісня отримала у 1999 році завдяки спільній обробці Скрябіна й Тараса Чубая в проекті "Наші партизани". За понад 20-ть років "народна творчість" породила версію, що автором слів є Олесь Бабій (написав гімн ОУН, тепер відомий, як "Марш нової армії")

У дійсності справжній автор пісні відомий....

Вперше цей вірш, під назвою "Післяслово", опубліковано у журналі таємного Пласту "Дорога" за 1943 рік (журнал виходив легально, як видання для молоді).

 

В оригінальному тексті є ряд відмінностей, наприклад не "після довгих, збавлених ночей", а "після диких, спалених..." . А первинне "задуднять навколо видноколи" стало "і почуєш грізну борню волі". "Де руїни між пухмурих трав" тепер співаємо як "Крізь руїни сіл, дерев і трав".

Автором вірша є Юрій Буряківець, який народився у 1922 році в Чорнобилі. На момент публікації вірша він мав лише 21 рік, встиг стати членом ОУН. За участь в русі опору відсидіти пів року в гестапо і бути вивезеним на примусові роботи до Німеччини.

 

Перша відома збірка поезій Ю.Буряківця вийшла лише у 1946 році. Можливо він сам і є автором музики, бо відомо ще як мінімум 20 пісень на його вірші, без зазначення авторства мелодії (мелодії, правда, теж невідомі, є лиш тексти).

 

Мешкаючи десятки років в еміграції, у Нью-Йорку, Юрко видасть низку поетичних збірок і романів. Дожив до страшної катастрофи у його рідному Чорнобилі та до незалежності України.

Помер у 1996 році, за три роки до того, як один з його перших віршів стане однією з найбільш люблених пісень сучасної української молоді.

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.

Максим Майоров: "Вигорілий конфлікт"

Вашинтонгська угода Алієва з Пашиняном може стати справжнім, щоправда, єдиним сталим миром, до якого так чи інакше доклався Трамп. Ані російсько-українське чи арабо-ізраїльське, ані індо-пакистанське чи кхмерсько-тайське врегулювання не мають таких блискучих перспектив.