Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

 

В українській армії був начальником штабу І-го галицького корпусу. Під час походу УГА на Київ – шефом штабу II-го корпусу (саме цей корпус "взяв" Київ 31 серпня 1919 року).

Був теж певний час начальником оперативного відділу Начальної Команди Галицької армії. Українці надали йому черговий військовий ступінь – отамана (майора).

"З відомих мені воєнних подвигів Льонера в нашій армії згадаю врятування ІІ Галицького Корпуса перед цілковитим знищенням літом 1919 р. на Волині… армія Котовського вдарила на нас з-заду коло Житомира, а від півночі напирала головна сила большевиків. Якби не притомність ума і здібність Льонера, наш ІІ Корпус був би тоді знищений" - так згадував його один із ветеранів УГА.

Ф.Льонер оперативно встиг стягнути свій корпус, розтягнений на великих просторах, та не піддався ворогу. "Ще довго потому… большевицькі висщі коменданти, б[увші] царські офіцири, питали за Льонером, бо хотіли йому особисто по ґратулювати за його велику справність".

 

У 1921 році одружився з українською націоналісткою Іреною Вахнянин (1898-1978), подругою розвідниці УВО Ольги Басараб. З групою Генерала Кравса перейшов Карпати у Чехо-Словаччину. Кілька років працював у Військовій канцелярії Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, що розміщувалась у Відні.

"Мову нашу опанував дуже скоро, хоч не мав часу її вчитися. У штабі говорив по-німецьки із-за технічних висловів, а зі стрільцями все по-українськи. Знав також англійську і французьку мови. Притім був начитаний. Інтересувався новими творами письменства і мистецтва, але найбільше любив свій військовий фах".

У 1930-х роках працював у Москві – військовим аташе Австрії, відтак Великонімеччини (Третього Райху). Під час Другої світової війни був офіцером штабу 4-го повітряного флоту Люфтваффе, створеного у Відні.

Автор спогадів про українську визвольну боротьбу (у 1924 році став членом оргкомітету із написання історії УГА), які спалив перед приходом радянської армії до Відня у 1945 році.

У 1946-1951 роках Ф.Льонер знову працює у Міністерстві закордонних справ Австрії. Тепер вже військовим аташе у Німеччині.

Помер у Відні 24 грудня 1954 року (досі у енциклопедичних довідках подавався лише рік, до того ж помилковий – 1956). Саме за датою і місцем смерті вдалось відшукати його поховання.

Вихованець львівського Пласту Тарас Піняжко, тепер – віденський архітектор, буквально за кілька годин розшукав могилу (керуючись отриманою від мене інформацією).

 

Могила Ф.Льонера в стадії ліквідації із 1999 року (не проплачена). Поховання знаходиться на Мацлайнсдорфському лютеранському цвинтарі, що у 10-й дільниці Відня. У цій же могилі упокоєна також й дружина – Ірина Вахнянин. (координати могили на гуглмапс)



Для врятування поховання українського офіцера і його родини просимо звертатись на адресу Пласту у Австрії: Ukrainischer Pfadfinderbund in Österreich PLAST, Fred Zinnemann Platz 2/1/19, 1030 Wien, Österreich Austria. Електронна пошта: plast.in.austria@gmail.com. Сторінка в Інтернеті: www.plast.or.at.

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу