Петлюра в кіно

Іконографія Петлюри слабко вивчена (і ще менше представлена публічно). Насамперед тому, що українські державні архіви в радянські часи сформовано як інституції цензури, а не збереження пам'яті. За рідкісним виключенням колекції держархівів відображають не історичний процес в усій його тяглості, а радше історію цензурних втручань в нього.

 
Позаду у характерному білому морському кашкеті – Святослав Шрамченко. За публікою – мури навколо Софійського собору 
Кадр із фільму "Рolonia Restituta"

Кінохроніки, що зафіксувала би історію української революції 1917-1920 років з української оптики, на жаль, не існує. Україна втратила тоді незалежність, а отже – право формувати власний історичний наратив. Тому за нас це зробили інші.



Переможці

В одному випадку – більшовики, які представили Українську революцію бандитським і антисемітським заколотом. Цей наратив доручили втілити в кіно талановитому режисеру Леоніду Могилевському в хронікальній монтажній стрічці "Документи епохи" (1928).

Завдяки його іронічному погляду навіть крізь полум'яні гасла титрів прозирала українська державотворча енергія, на тлі котрої більшовицькі герої тьмяніли. Ми показували "Документи епохи" минулого року з нагоди 100-річчя УНР.

В іншому випадку свій кінонаратив Української революції представили поляки. Юзеф Блешинський того ж 1928 року створив стрічку "Polonia Restituta" на багатющому хронікальному матеріалі, чи не третина якого зафільмована в Україні.

На відміну від більшовицького, польський наратив створено з повагою до української державності, можливо навіть з більшою, ніж вона в 1920 році заслуговувала: Армія УНР в цей час уже мало скидалась на регулярну армію, а державні інститути майже не працювали.

В обох фільмах чимало кадрів з Петлюрою.

 
Українські та польські старшини і урядовці на спільному молебні. Станіславів, початок липня 1920 року 
Кадр із фільму "Рolonia Restituta"

І якщо в "Документах епохи" в сцені проголошення 4 Універсалу на Софійській площі в Києві Петлюра енергійний і рвучкий, хоч і тьмяніє поруч з імпозантним павичем Винниченком, з яким змагається за владу в Директорії, то в "Полонії" ми бачимо вже доволі втомлену, змарнілу людину, далеко не ровню польським генералам у французьких обладунках.

Петлюра був людиною фізіогномічно радше неприємною, з асиметричним нервовим лицем. Але для мене досі лишається загадкою де він брав сили боротися за українську державність навіть тоді, коли всі навколо вже кидали цю справу як безнадійну (і один із перших – Винниченко).

Непоказний, неспівмірний викликам часу чоловік (на чолі ще менш свідомого викликів народу), який з подиву гідним завзяттям ішов до мети, яку ми тільки зараз усвідомлюємо не як його персональну, а нашу спільну.

"Рolonia Restituta" ми покажемо сьогодні о 20.00. Це буде українська прем'єра стрічки в живому музичному супроводі.


Дивіться також: 1920. Армія УНР у польському фільмі "Polonia Restituta"

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?