«Слов’яни». Передпрем’єрні нотатки

Промо-ролик нового 12-серійного українсько-словацького серіалу "Слов'яни" на YouTube уже третій місяць, але трапився автору цих рядків на очі лише на минулих вихідних. У Словаччині прем’єра цієї кіносаги вже відбулася 10 березня на телеканалі TVJOJ. Українські глядачі зможуть побачити її на телеканалі «1+1» сьогодні 3 травня.

 
Джерело: www.cinema.in.ua

Не видівши жодної серії, марна справа чи то хвалити фільм, чи то"утюжити" його. Адже не можна скласти повноцінне уявлення про кіно на підставі лише його коротких фрагментів, зібраних у двохвилинну рекламу. Однак деякими попередніми міркуваннями, пов'язаними не стільки з фільмом, скільки взагалі зі слов'янською темою в популярній культурі, хотілося би поділитися.

Ранній досвід "заповнення прогалин"

Ще в дитинстві (це все 1970-ті роки, щоб було зрозуміло) ваш покірний слуга намагався знайти якусь літературу про давніх слов'ян. Перед тим обчитався"Книгой будущих командиров" письменника Мітяєва, дефіцитним на той час романом Валентина Іванова "Русь изначальная" і "Книгою для читання з історії середніх віків".

За браком інформації фантазував – і в дитячій уяві поставали картини, в чомусь подібні до того, що пропонується в цьому ролику (і очевидно в серіалі також).

Потім статті про (прости, Господи) "Велесову книгу" в радянському журналі "Техника – молодежи".

Потім трапилася на очі трилогія Дмитра Міщенка "Синьоока Тивер", "Лихі літа Ойкумени" і "Розплата" (це вже в період навчання на факультеті іноземних мов у Ніжинському університеті). Там у центрі сюжету, яку і у фільмі, судячи з трейлеру, теж слов'яно-аварський конфлікт.

Написано, до речі, досить непогано з літературної точки зору. І фантазування хоча й вистачає, але воно хоча б не таке неоковирне, як у "Мечі Арея" Івана Білика.

Це вже потім стало зрозуміло, що не можна вивчати історію за художніми творами – ані за романами, ані за фільмами, ані за поемами. Адже фантазія авторів може так розгулятися, що незміцнілому розуму важко розібратися що й де. Тим більше, все це творилося в умовах недоступності (або важкодоступності) широкій публіці історичних джерел і наукових опрацювань.

Логічно відтак припустити, що й усі ці псевдослов'янські "нео-культи" виникли саме через цю причину. Або ж через те, що їхні засновники і адепти обчиталися поганих книжок. Тих, що писалися з метою "компенсаторної" функції, себто задля подолання так званого "комплексу національної неповноцінності" перед або більш розвинутими країнами, або окупаційними режимами.

 
Кадр із серіалу 
Джерело: www.cinema.in.ua

Саме так, до речі, постав цикл про короля Артура в Британії. Саме цим можна пояснити і появу "Краледворського рукопису" в Чехії, і "Меча Арея" в Україні (тоді ще Українській РСР).



"Слов'яни", "Вікінги" і інші

Тепер до самого серіалу, котрого ми ще не бачили. Ну, те, що з особливою увагою його оглядатимуть нео-, псевдо- чи квазі-язичники – це зрозуміло. Історики з ре конструкторами теж дивитимуться, і то прискіпливо, вишукуючи ляпи і бліх.

Фільм, до речі, заанонсований у промо-ролику як "історичний серіал з елементами фентазі". Хоча можна витлумачити й навпаки – "фентазі-серіал з елементами історії". Але гаразд, приймемо те застереження, що до казок не можна підходити з тими ж самими критеріями, що й до документалістики.

Це дає можливість ставитися до серіалів типу "Вікінги" (привіт видатній українці Кетрін Винник!) чи "Останнє королівство" цілком спокійно й навіть не без цікавості. Навіть попри те, що там стільки всього нафантазовано, а сценаристи, костюмери і зброярі всі купно й просто безбожно змішують стилі й епохи та ще й щось від себе додають.

І очевидно так само варто сприймати й серіал "Слов'яни".Щоправда, як стверджують творці фільму, до реквізиту вони підійшли досить ретельно.

Тут варто пригадати фільм Єжи Хоффмана "Коли сонце було богом" (2003). Треба віддати належне екранізатору "Трилогії" Сенкевича – костюмери його команди прагнули слідувати археологічній науці, наскільки це можливо за умов повної відсутності органічних решток серед тогочасних артефактів.

Цікаво, що щити у слов'янських персонажів фільму Хоффмана подібні до тих, рештки яких були знайдені під час розкопок (кому цікаво – відсилаю до праці Марії Гімбутас "Слов'яни"). Хоча, звичайно, про повну точність говорити не доводиться – досить згадати ту чудернацьку броню, в яку був вбраний мій улюблений ще з дитинства Даніель Ольбрихський.

Кадр із серіалу
Кадр із серіалу
Джерело: www.cinema.in.ua


А що каже історія?

З того, що відомо з наукових праць і хронік (зокрема, з "Хроніки Фредегара"), перша слов'янська держава, котра фіксується в письмових джерелах під назвою Само, виникла в 620-х роках внаслідок успішного повстання проти аварів.

Її територія є предметом наукових суперечок. Різні гіпотези вміщують її на території сучасних Чехії, частково Австрії, Польщі, Угорщини, Словенії і – увага! – Словаччини.

Однак вирішальна роль у подоланні Аварського каганату як держави все ж належить Франкському королівству. Наприкінці VIII століття король франків Карл Великий провів кілька успішних походів на аварів.Зрештою, на початку ІХ століття каганат припинив існування.

Що ж до участі слов'ян у цих походах, то хроніки згадують вождя Войнимира. Близько 791-792 рр. він здійснив рейд у володіння каганату після того, як франки добряче пошарпали аварів у попередніх битвах. У Войнимира була особлива місія: захопити аварську казну, яка складалася з данини, отриманої переважно з Візантії за останні двісті років. З цим завданням слов'яни благополучно впоралися.

А що ж наші (тобто – українців) безпосередні предки? Тут в першу чергу пригадується "Повість временних літ", де фіксується приказка "Погибошааки обри" (авари – Ю. Р.). Невідомо, наскільки можна вважати її реальною, а не домислом автора цієї хроніки (ним зараз вважається не Нестор, а Сильвестр).

Але, незалежно від цього, смисл приказки ось у чому. "Обри" зникли не лише несподівано й безслідно, але також (що в нашому випадку особливо важливо) – без жодних зусиль з боку "праукраїнців", яких ті ще недавно гнобили.

І хтозна, може саме з тих часів походить наша нинішня непереборна любов до "халяви"?

0004 Кадр із серіалу
Кадр із серіалу
Джерело: www.cinema.in.ua


"Слов'яни" і міфи

Не беремося судити, чи вдасться творцям фільму зробити "слов'янську тему" модною – як на це сподівається креативний продюсер фільму Олена Бобровська. "Слов'янська міфологія не менш цікава, ніж давньогрецька чи єгипетська", - переконує вона.

Проблема однак у тому, що від слов'янської міфології, на відміну від германської і кельтської, взагалі мало що залишилося. Нинішнім нащадкам вікінгів поталанило зі Сноррі Стурлуссоном, котрий встиг у другій половині ХІІІ ст. зафіксувати вікінгівські саги і міфи з повним "циклом богів і героїв" – благо, у скандинавів була потужна усна традиція.

У слов'ян же свого Стурлуссона не було. Тому й доводиться задовольнятися більш чи менш переконливими реконструкціями на підставі записів і згадок у відносно пізніх, вже християнських джерелах, а також фольклору.

І інтрига полягає в тому, якою саме версією реконструкції слов'янської міфології скористалися творці серіалу. Найбільш вдалою на сьогодні вважається та, що виконана польським істориком Олександром Гейштором та його учнями.

Наприкінці зазначимо, що ті з українців, котрі вже бачили прем'єру "Слов'ян" у Словаччині, інколи порівнюють серіал із українським фільмом "Захар Беркут" (2019) – такою собі казкою для дорослих.

Може й так. Фільм, до речі, автор цих рядків подивився з цікавістю. Хоча зрозуміло, що ані фільм, ані повість Івана Франка нічого спільного з історією не мають. А от держава Само все ж таки існувала…

 
Кадр із серіалу
Джерело: www.cinema.in.ua

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.