Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу

Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу. Він важко напрацьовується, іноді на це йдуть століття. В Україні – це сотні років боротьби за свободу під синьо-жовтим прапором та тризубом. Саме тому ті, хто не хотів України як незалежної держави, боролися проти цих символів, дискредитували, намагалися заборонити, карали за використання.

 

Утвердження ідеї незалежності перетворило тризуб і синьо-жовтий прапор на справжні об'єднавчі символи.

За тридцять років вони міцно закріпилися в цій ролі, зокрема завдяки використанню на державних урочистостях, під час масових спортивних подій.

Тризуб на футболках спортсменів чи на бортах військової техніки викликав почуття гордості у кожного українця. І навіть на таблицях урядових будівель, які явно не викликали таких емоцій, сприймався як свій.

Українців розділяють різні політичні погляди та симпатії, ми по-різному бачим майбутнє країни.

Спільним є те, що це буде Україна, одним із символів якої залишиться тризуб. Він – візуальний фундамент нашої єдності.

Будь-які спроби змінити/доповнити досконалий з геральдичного і графічного боку герб, яким є тризуб - це провокувати гарячі суперечки. Їх і так надто багато серед нас сьогодні, в час, що вимагає максимальної єдності для захисту здобутої свободи.

Спроба втілити в життя вигадану комуністами ідею великого герба розколить українське суспільство. На прихильників і противників великого герба, на прихильників і противників архангела на ньому, чи шкарпеток на архангелі… Чим більше елементів пропонуватиметься додати до тризуба, тим більше буде суперечок.

Тому краще залишити на гербі один елемент. Той, який єднає усіх українців.

Тризуб.

Він ідеальний.


Читайте також:

Зеленський вніс до Ради законопроєкт про великий Державний герб України

Ідеальний герб для неідеальної країни

Журі опублікувало остаточну версію Великого герба і запропонувало від нього відмовитися

Сяргей Навумчик: Книги з історії Білорусі

Режим Лукашенка викинув з підручників історії все, що не вихваляє комунізм, Сталіна, СРСР, Лукашенка та "русский мир". Але є книги, які можуть дати цілком об’єктивне уявлення про події давньої та новітньої історії Білорусі

Антін Боровко: Фурцева злякалась "Диявола"

Уряд СРСР забороняв нерадянському режисерові… показувати його ж власний фільм у себе ж на Батьківщині. Звучить як нонсенс, однак такий випадок і справді був – радянська цензура відправила на полицю фільм польського режисера Анджея Жулавського на цілих 16 років!

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення