Культура – це не розвага. І це не «десерт»

Ситуація з обранням генерального директора Мистецького Арсеналу несе величезну загрозу сталості молодих українських інституцій у сфері культури. Через подібні ж ігри сьогодні майже паралізовано роботу Українського культурного фонду, що має дискредитовану Наглядову раду.

 

Сьогодні з'явилася заява Ініціативної групи "Першого грудня" та Виконавчої Ради Українського ПЕН з приводу ситуації навколо українських державних інституцій у сфері культури. "Історична правда" публікує її у повному обсязі.


Ми, члени Ініціативної групи "Першого грудня" та Виконавчої Ради Українського ПЕН, з великою тривогою спостерігаємо за процесами, що відбуваються протягом останніх років навколо українських інституцій у сфері культури.

Ці процеси ведуть до руйнації провідних українських культурних інституцій, знищення практик прозорості та підзвітності державних інституцій та послаблення надій на відродження й модернізацію української культури.

Особливу тривогу викликають процедури конкурсів, зокрема, щойно проведеного конкурсу на обрання генерального директора Мистецького Арсеналу. Ми бачимо серйозні порушення процедури та принципів доброчесності, що послаблюють довіру до організації конкурсу та його результатів. Найбільші застереження у нас викликає процес обрання представників громадськості до конкурсної комісії.

Конкурсна комісія з обрання генерального директора Мистецького Арсеналу складається з: а) трьох представників трудового колективу Мистецького Арсеналу, б) трьох представників Державного управління справами (ДУС) та в) трьох представників від громадських організацій, які діють у сфері культури.

Саме на представників громадськості покладається велика відповідальність – як на безсторонніх, фахових та доброчесних арбітрів.

У рамках нинішнього конкурсу, на жаль, є підстави сумніватися в чесності їх відбору. По-перше, хоч Державне управління справами і декларувало прозорість процедури жеребкування, і пообіцяло викласти онлайн-трансляцію процедури, на YouTube-каналі ДУС досі немає відео – і ми не знаємо, як саме вона відбувалася.

По-друге, на жеребкування не було запрошено представників медіа та громадськості, що також залишає сумніви у доброчесності процедури.

По-третє, дивним чином представники ДУС та представники громадськості стали голосувати синхронно: одностайно обрали голову комісії, а потім вирішили провести таємне голосування – знімаючи з себе індивідуальну відповідальність за рішення.

З головою комісії, паном Василем Чернецем, пов'язана й інша проблема, яку оприявнило голосування за кандидатуру генерального директора Мистецького Арсеналу.

Найбільше голосів на конкурсі (4) набрав пан Михайло Кулиняк, колишній міністр культури часів Януковича; але виявилося, що він, як і інший кандидат, пан Роман Недзельський, – працюють в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, яким керує пан Чернець.

 
Михайло Кулиняк

Тобто комісія під головуванням пана Чернеця віддає найбільше голосів людині, яка є його підлеглим. Це конфлікт інтересів, який пан Чернець мав заявити, і у зв'язку з цим принаймні утриматися від голосування.

Недивно, що за такої процедури, найбільше голосів отримав саме колишній міністр культури часів Януковича (цей факт є кричущим в країні, де перемогла Революція Гідності); людина, що має конфлікт інтересів з головою комісії; людина, яка поводиться вкрай неетично, називає своїх опонентів "козльонками" та пропонує "виганяти бісів" з них у Лаврі.

Ситуація з обранням генерального директора Мистецького Арсеналу несе величезну загрозу сталості молодих українських інституцій у сфері культури. Через подібні ж ігри сьогодні майже паралізовано роботу Українського культурного фонду, що має дискредитовану Наглядову раду.

Український культурний фонд зміг "перезапустити" український культурний сектор – але сьогодні цей перезапуск поставлено під сумнів. Подібним чином "підвішеною" є ситуація у Центрі Довженка, де адміністративний тиск і порушення процедур призвели до інституційної нестабільності. Тривожною є ситуація навколо Українського інституту, що постійно стикається зі зменшенням фінансування.

Конкурс на посаду генерального директора Мистецького Арсеналу не відбувся з формальних причин: жоден кандидат не набрав достатньої для перемоги кількості голосів. Водночас, як ми бачимо, він мав значні порушення та викликав велику недовіру в суспільстві. Той факт, що конкурс не відбувся, дає можливість виправити ситуацію.


Ми вимагаємо:

1. Створити нову конкурсну комісію за прозорими принципами, з легітимним та чесним представництвом громадськості;

2. Провести новий конкурс за процедурою, яка відповідає принципам прозорості, доброчесності та фаховості і викликатиме довіру в суспільстві.


Рафаель Лемкін у промові "Радянський геноцид в Україні" зазначав, що перший удар тоталітарний режим спрямував на винищення та виселення української інтелігенції: письменництва, мислителів, митців.

Правник наполягав на тому, що суттєва частина радянської програми експансії – швидкий шлях до уніфікації різноманітних культур, що складали радянську імперію, – скерована на винищення не лише окремих осіб, але й самих цих культур і націй.

Зараз ми немов стикаємося з наміром депортувати культуру і демонтувати українські  культурні інституції, котрі відповідають на запит щодо національної ідентичності. Це серйозне безпекове питання в країні, що бореться з окупантом.

Культура – це не розвага. І це не "десерт". Це екосистема мислення та відчування суспільства, це енергія його креативності та осмисленості. Сфера культури є барометром того, наскільки творчі сили в суспільстві здатні перемогти сили ретроградні, корупційні та безликі. Якщо ми програємо битву за культурні інституції, ми можемо програти битву за свою країну.



Ініціативна група "Першого грудня" 

Виконавча Рада Українського осередку Міжнародного ПЕН-клубу

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу