Ліквідація пам’яті

Боротьба з Дмітрієвим, Меморіалом, свободою у Росії - це, у тому числі, і продовження гібридної війни з Україною, нашим минулим і майбутнім. Якщо і домовлятися про щось з Путіним, якщо і проводити обміни, то серед перших, разом з нашими захисниками і кримськими татарами, має бути Юрій Дмітрієв

 

Щойно в Росії суд вирішив ліквідувати Міжнародний Меморіал, громадську організацію, яка відновлювала історичну правду і боролася за права людини. Ось цитата з виступу прокурора без перекладу:

"Прокурор в суде обвинил "Мемориал" в "искажении исторической памяти о Великой Отечественной войне", создании "ложного образа Советского союза как террористического государства", попытках реабилитировать нацистских преступников и открытой поддержке запрещенных организаций".

Меморіал підтримав Європейський Парламент, багато суспільних і політичних діячів.

Путін заявив, що "Мемориал" поддерживает террористические и экстремистские организации, неоднократно и "демонстративно" совершал нарушения и причислил к жертвам политических репрессий нацистских преступников".

Напади на Меморіал почалися після 2014 року. Тоді раптом російська влада змінила своє ставлення до вшанування пам'яті загиблих у Сандармосі.

Сандармох - лісове урочище в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелія, за 19 км від м. Медвеж'єгорськ, неподалік від м. Повенець, де на площі 10 гектарів у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в'язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.

Саме у Сандармосі розстріляно українську еліту: Курбаса, Підмогильного, Куліша, Вороного, Епіка, Зерова, Крушельницького, Поліщука, Чехівського, Шкурупія і багатьох інших.

Після 2014 року росіяни почали приховувати розстріли і стверджувати, що у Сандармосі на початку Другої світової війни фіни розстрілювали радянських військовополонених.

Це бездоказова вигадка.

Першим про Сандармох заговорив Юрій Дмітрієв.

Йому 65 років. Це чесний чоловік, який вручну переписував закриті архіви, сам розкопував приховані могили і відкрив для світу трагедію Сандармоху.

Напередодні йому присудили 15 років ув'язнення строгого режиму за навмисно сфальсифікованим принизливим обвинуваченням у сексуальних злочинах з донькою.

Російська влада у такий спосіб вирішила принизити і знищити Дмітрієва.

Якщо і домовлятися про щось з Путіним, якщо і проводити обміни, то серед перших, разом з нашими захисниками і кримськими татарами, має бути Юрій Дмітрієв.

І ще - боротьба з Дмітрієвим, Меморіалом, свободою у Росії - це, у тому числі, і продовження гібридної війни з Україною, нашим минулим і майбутнім.






Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?