В Криму все почалося, в Криму все й закінчиться

День, коли Україна офіційно відмовиться від Криму, стане першим днем початку її кінця як єдиної держави. День, коли Росія поверне Крим, стане останнім днем існування її режиму. Тому тут неможливо домовитися десь посередині, тут або ми, або вони. Якщо Кремль просто відступить, зберігши півострів, то за 20 років він спробує повторити завоювання України знову. І не факт, що ми тоді встоїмо. Тому повернення Криму Україні – запорука не просто закінчення війни та безпеки у майбутньому, а самого існування нашої держави.

 

Чий Крим зараз і кому він має належати в майбутньому: Україні чи Росії? Яким має бути статус півострова: незалежна держава, член союзу або суб'єкт федерації, автономія чи регіон під міжнародним протекторатом? Кому має належати право управління Кримом – російській етнічній більшості чи корінному кримськотатарському народу? Як Україні слід вести політику щодо півострова – дати йому якнайширші повноваження чи запровадити пряме управління з Києва, умовляти кримчан добрим словом або ж запровадити безжальну економічну блокаду? 

Якщо вам здалося, що ці питання включені в перелік тем нинішніх переговорів між Арахамією та Мединським – то ви майже не помилилися. Бо вони й справді стояли на порядку денному російсько-українських дебатів… понад 100 років тому. Наприкінці грудня 1917 року Москва розв'язала війну проти Києва, так само, як і сьогодні, начебто не з метою окупації, а для "визволення трудового люду з-під гніту буржуазного режиму".

У тій війні Україна навіть залишила Київ, але зрештою за допомогою європейських союзників не тільки повернула втрачене, але й вигнала більшовиків із захопленого ними Криму. Через несприятливу міжнародну кон'юнктуру приєднати півострів тоді не вдалося, але прецедент був створений. 

У травні 1918 року почалися перемовини російської та української делегацій, які завершилися 12 червня укладанням формального перемир'я. Однак багато дражливих питань, зокрема і кримське, так і не були вирішені. По ньому домовилися провести референдум!

"Обидві делегації, заявляючи, що при визначенні кордонів будуть однаково вважати на політичні, економічні та інші інтереси народів як цілого, і ґрунтуватися на етнографічному принципові, виходячи з нього, погоджуються установити державні межі мировим договором: але ж в поодиноких, зазначених в тім договорі спірних місцевостях, і в зазначені у тому ж договорі терміні, обидві сторони погоджуються звернутися до організованого і вільного запитання людності для остаточного установлення державних меж у цих місцевостях".

Нічого не нагадує із сьогодення?

Чому ж так сталося? Найкращу відповідь дав Володимир Ауербах, тодішній заступник міністра торгівлі Української Держави:

"Мене вражала серйозність ставлення міністерства до цієї завідомо безплідної роботи, ні – не роботи, а негідної комедії. Зі звичайним для більшовиків цинізмом, не перериваючи в угоду німцям переговорів, Раковський затягував їх на місяці, без жодного наміру дійти угоди".

Ну а потім Росія вдруге напала на Україну, знову під вивіскою "нас там немає", і Київ на довгі десятиліття став радянським, а Крим – російським. 

Тому немає нічого дивного, що і сьогоднішня війна почалася з Криму і своїм найгострішим кутом знову впирається в нього. Формально анексувавши півострів 2014 року, Путін зробив неможливим мирне розв'язання конфлікту.

День, коли Україна офіційно відмовиться від Криму, стане першим днем початку її кінця як єдиної держави. День, коли Росія поверне Крим, стане останнім днем існування її режиму.

Тому тут неможливо домовитися десь посередині, тут або ми, або вони. Якщо Кремль просто відступить, зберігши півострів, то за 20 років він спробує повторити завоювання України знову. І не факт, що ми тоді встоїмо. 

Тому повернення Криму Україні – запорука не просто закінчення війни та безпеки у майбутньому, а самого існування нашої держави.

P.S. Ну а щоб вести правильну політику щодо півострова і грамотно облаштувати його після перемоги, слід врахувати всі помилки, яких припустилася Україна сто років тому. А для цього слід прочитати мою книгу "Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання", видану "Нашим Форматом" у 2021 році. Корисного читання!






Теми

Юрій Рудницький: "Федеративна грамота" Скоропадського. Між рядків...

107 років тому, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення з гетьманства, а через 3 дні назавжди залишив Україну. Директорія, що прийшла до влади внаслідок заколоту, дозволила останньому гетьману України безперешкодно виїхати з родиною за кордон, водночас оголосивши його поза законом. За місяць до зречення Скоропадський опублікував документ, відомий як "федеративна грамота". Саме він послужив поштовхом до дії для заколотників з Українського Національного Союзу, на базі якого потім постала Директорія УНР.

Юрій Юзич: Пам'яті пластуна та історика Андрія Буди

На фронті загинув найкращий виховник Пласт - український скаутинг – Андрій Буда. Найкращий тому, що виховав гурток юнаків, із яких двоє відзначені найвищим державним відзначенням – Героя України. Склавши пластову присягу вірності Україні вони виконували її до останнього свого подиху. Були серед тих, які не могли сидіти в хаті, коли вірність Батьківщині потребує тебе на революції чи фронті. Всі троє пройшли обидва Майдани і в 2014 пішли добровольцями.

Андрій Сибіга: Як голосувалася "Чорнобильська резолюція". За лаштунками дипломатичної перемоги в ГА ООН

11 грудня Генасамблея ООН ухвалила ініційовану Україною резолюцію "Зміцнення міжнародного співробітництва та координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи". Це традиційний документ, який ГА ООН розглядає кожні три роки.

Богдан Червак: Німецький в’язень. Андрій Мельник у таборі Заксенхаузен

На третій день свого перебування у бараці №11 відбулася подія, яка вразила голову ОУН полковника Андрія Мельника у саме серце. Під час прогулянки на вікні однієї з камер він побачив напис: "Ольжич" і біля нього намальований хрест. У полковника потемніло в очах. Цей напис міг означати тільки одне: загинув великий Ольжич, фактичний провідник ОУН на українських землях.