Як валилась імперія

Цими днями виповнюється 105 років масових протестів в тодішньому Петрограді, столиці Російської імперії, які отримали назву Лютневої революції і завершились ліквідацією монархії Романових

 

Ще у середині лютого 1917 року усім, і в Росії, і у світі, здавалось, що там усе під контролем. Так, ура-патріотична ейфорія, з якою імперія вступила у світову війну у 1914 році, розвіялась. Поразки армії, бардак з логістикою, дефіцит товарів, біженці – усе викликало розчарування і роздратування у російських обивателів. Але влада, на загальну думку, міцно тримала ситуацію в кулаці.

Та усе змінили чутки про можливе запровадження хлібних карток у столиці імперії. У місті почались розмови про відсутність хліба та майбутній голод. Налякані такими перспективами містяни кинулись громити хлібні лавки. Ще до того страйк оголосили робітники деяких заводів. Події почали стрімко наростати.

8 березня у місті розпочались велелюдні демонстрації. Далі сутички із поліцією. Остаточний перелом настав за кілька днів, коли до протестів приєднались солдати запасних частин. Вони дізнались про близьку відправку на фронт. Помирати солдатикам не хотілось, як і міняти затишні столичні казарми на брудні окопи. Тож перейшли на бік протестуючих. До речі, першим піднявся запасний батальйон Волинського полку. Після цього доля монархії була вирішена. 15 березня кривавий імператор Ніколай ІІ зрікся трону.

Отож, проблеми із товарами для обивателів і перспектива відправки на фронт солдатів стали тими причинами, що повалили російську монархію у 1917. Нині бачимо в російській нео, чи,точніше, недоімперії схожі тенденції. Мережа Ашан та й інші за поребриком уже почали обмежувати росіянам відпуск в одні руки низки продовольчих товарів.

Заговорили там і про мобілізацію. Щоправда, зупинились, мабуть, відчули, якими змінами у суспільних настроях це може обернутись. Але закриттям фейсбуку і ютубу зупинити розчарування не вдасться. Історія має здатність повторюватись.

І ще одна російська історична паралель. У росдумі зареєстрували законопроект про відправку на війну в Україну тих, хто виходив на антивоєнні протести. Нинішні росіяни зовсім не оригінальні. Вони лиш повторюють власний досвід сторічної давності.

З початком Першої світової війни імперія також почала відправляти на фронт незгідних з війною. І ті мобілізовані більшовики та пацифісти почали активно розвалювати армію. Врешті-решт солдатня не захотіла помирати за імперські амбіції і почала вбивати власних офіцерів.






Юрій Рудницький: Перепросин більше не буде

Тепер, коли буря в склянці води між офіційними Києвом і Варшавою більш-менш вляглася; коли польські і українські діячі (принаймні хто хотів) повернули на знак солідарності з лідерами своїх країн ритуальні "брязкальця" туди, звідки вони їх, з приводу чи без нього, в різний час отримали; коли, нарешті, завершився самміт НАТО в Анкарі - можна спокійно обміркувати те, що сталося і як із цим жити далі...

Олексій Мустафін: Радіоперехват. Кому і навіщо знадобилася легенда про "безхмарне небо над Іспанією"

Історію громадянської війни 1936-1938 років в Іспанії зазвичай починають із виступу військових проти цивільного уряду "Народного фронту", чия політика викликала невдоволення консервативно налаштованих верств іспанського суспільства та церкви. Для уряду це, звісно, був заколот. Але його учасники воліли іменувати події "національним повстанням" - звідси й визначення сторін війни як націоналістів та республіканців.

Ігор Набитович: "Виконавець слова. Яків Оренштайн". Огляд книжки Івана Монолатія

Книжка "Виконавець слова. Яків Оренштайн. Український видавець на перехрестях культур, ідеологій та політики" історика Івана Монолатія увійшла в довгий список номінантів на премію "Зустріч" 2026 року в категорії літератури нонфікшн, опублікованих у 2024–2025 роках.

Олексій Мустафін: Переклад з минулого. Codex Cumanicus - ключ до вітчизняної історії

11 липня 1303 року – особливий день в календарі кримської, та й української історії загалом. Адже саме ця – не по-середньовічному точна - дата зазначена на першій сторінці так званого Codex Cumanicus - або ж "Кипчацького кодексу" - унікальної збірки рукописних текстів з колекції венеційської бібліотеки Святого Марка.