Не сміє бути в нас страху

Він міг одразу побачити те, що не помічали інші. Говорив коротко, але так, що жити хотілось. Місцями це виглядало похмуро, але завжди по суті. В ньому було щось від британської аристократії та барона Мюнхаузена водночас, яким не сиділось в дома

 

Під Попасною загинув старший пластун-скоб Віталій Дерех, мав 34 роки. Я знав його більшість його життя, ще коли він був юнаком гуртка "Сірі воки". До цього ж гуртка належав і Герой України (посмертно) Віктор Гурняк, який загинув на Луганщині у 2014 році.

Віталій і Віктор обоє починали пластувати у 29 курені імені Ю. Старосольського. Разом створили новий курінь у Тернополі – 77-й ім. І. Гавдиди. Віктор був курінним, а Віталій – курінним писарем.

16-літнім юнаком став учасником Помаранчевої революції, славного маршу сумських студентів на Київ (тоді їх побили і заарештували).

Під час Революції Гідності – знову серед перших. 20 лютого 2014 року витягував поранених на вулиці Інститутській, повзаючи з медичними ношами "по-пластунськи" у першій лінії.

"Сало" (юнацьке пластове псевло Віталія) міг одинаково стати визначним фотографом, режисером, журналістом чи письменником. Але його не цікавили гроші.

 

Можливо, тому став сапером, розвідником та штурмовиком. З дитинства цікавився саперною справою. Пригадую, як шукав і купляв для нього спеціальну літературу щодо теорії і практки застосування вибухових речовин. Від "кухонної книги" до методичних посібників МВС.

Сказати, що Віталій був креативним це не сказати нічого. Пригадую, як в одному обласному центрі комунальники довго не забирали центральну ялинку. Не помагали ніякі нагадування (а йому, працівнику комунальної структури, чомусь залежало щоб її прибрали).

Одного ранку запустив фейк, який моментально розлетівся в місцевій пресі та потрапив на центральні ЗМІ. Що ялинку підпалили. Новина була з картинкою... Того ж дня ту ялинку комунальники зняли.

Він міг одразу побачити те, що не помічали інші. Говорив коротко, але так, що жити хотілось. Місцями це виглядало похмуро, але завжди по суті. В ньому було щось від британської аристократії та барона Мюнхаузена водночас, яким не сиділось в дома.

Ну і ще трохи від його пластових виховників: Андрій Буда та Микола Бігус. Із захопленням розповідав про відвідини Мадагаскару у 2013 році. Як десь у центральній Африці у нього вкрали документи та гроші, але він повернувся в ту місцину і зробив так, що документи "знайшлись". Ех, якби не війна...

 

Невибагливий в житті – міг місяцями жити зимою в неопалюваній домівці (палити дровами) без водопроводу, вмиваючись лише холодною водою. Одягався охайно і чисто, хоч при його стилю життя це точно було не просто.

При цьому був крутим естетом, любив екстравагантний одяг із, наприклад, метеликом на шиї включно. Свої фото робив переважно для себе. Із своїх легендарних мандрівок туди, куди ніхто й не подумає ходити.

Весною 2014 одним із перших вступив добровольцем в "Айдар". Був командиром першого відділення першої роти цього легендарного батальйону. Здобув ступінь молодшого сержанта. Відзначений державним Орденом за мужність ІІІ ступеня, Пластовим Бронзовим хрестом за геройський чин (врятування життя).

У лютому 2022 року знову на передовій. Брав учатсь в боях за Київ, вступив до Першої Окремої Бригади Спеціального Призначення ім. Івана Богуна. Керував розрахунком протитанкових засобів, з яким ліквідував не одну одиницю ворожої техніки та особового складу.

Не здивуюсь, як дізнаюсь, що Дерех ще встиг натиряти купу ворожої техніки і боєприпасу, коли його побратими спали чи відпочивали між боями. Заспівай, Друже, там на небі – із лицарем Гартіком – "Не сміє бути в нас страху".





Володимир Бірчак: Огляд книжки Войцеха Тохмана "Ти наче камінь їла"

Сильна і потужна книжка про геноцид босняків (мусульман Боснії і Герцеговини) сербами під час війни 1992-1995 років. Лише за приблизним підрахунками у тому конфлікті загинуло понад 30 тис. цивільних босняків, і переважна більшість з них – це жертви геноциду, здійсненого сербами. Читаючи книжку, підсвідомо з'являються аналогії із місцями сучасного геноциду українського народу: Буча, Ізюм, Маріуполь.

Іван Костенко: Передбачення майбутнього

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

Олексій Мустафін: Принцип велосипедиста

Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі. А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».