Чотири героїчні історії
Не роздумуючи довго, з криком «Слава» він з оголеною шаблею помчав на червоних. Швидко зарубавши командира, спокійно забрав в полон кільканадцять розгублених і ошелешених рядових бійців, які без жодного опору віддали зброю. Всіх полонених та 15 підвід обозу зі зброєю та боєприпасами козак Костилів успішно доставив до штабу своєї дивізії
Козаки Дзюба і Пугач
1 квітня 1920 року більшовики почали наступ на позиції 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР в районі сіл Куча, Борсуки, Іванківці, Песець і Бучая Ушицького повіту Подільської губернії (нині – Новоушицької селищної ОТГ Камянець-Подільського району Хмельницької області).
Після запеклого бою їм вдалося захопити Кучу, Борсуки і Песець, взявши при цьому в полон близько 40 українських вояків. Врятувати з неволі своїх товаришів, над якими стали знущатись "червоні", визвались козаки Г. Дзюба і П. Пугач.
Настав вечір й сумерки вкрили терен перед окопами. Скориставшись цим, двоє козаків верхи поїхали навздогін за більшовицьким відділом, що конвоював полонених.
Далі вони несподівано напали на ворога, рубаючи його на всі боки. Таким чином, ворожий загін було розсіяно, товаришів було звільнено і принагідно захоплено як трофей обоз з майном.
Хорунжий Полтавченко
17 вересня 1920 рку Окрема кінна дивізія Армії УНР розгромила поблизу міста Теребовля на Тернопільщині 41-у стрілецьку дивізію "червоних".
В боях особливо відзначився уродженець Полтавщини, 32-річний хорунжий 3-го кінного полку Григорій Полтавченко, якого разом із шістьома козаками під час ескортування 200 полонених і 150 трофейних возів несподівано атакували майже 100 вояків противника.
У критичній ситуації, опинившись у меншості, він проявив хоробрість та кмітливість, змусивши полонених кричати український бойовий клич "Слава!", завдяки чому ворог запанікував і став тікати.
За цей вчинок Головний Отаман Симон Петлюра підвищив хорунжого Полтавченка в ранг поручика, про що наказом Головної Команди Війська УНР № 66 від 5 жовтня 1920 р. оповістив усю українську армію.
Хорунжий Іван Бубон
4 жовтня 1920 р. поблизу села Суслівці, що поблизу Летичева (нині – Летичівської селищної ОТГ Хмельницького району Хмельницької області) відзначився уродженець Київщини, 23-річний хорунжий Іван Бубон, молодший старшина кінного полку Чорних Запорожців 1-ї Запорізької стрілецької дивізії.
На чолі роз'їзду з шести козаків він здійснив надзвичайно успішну вилазку за лінію фронту. Іван Бубон пробрався в центр розташування ворожих сил, встановив їхню чисельність, перехопив важливі оперативні розпорядження про майбутній наступ противника.
А після цього взяв трьох коней з сідлами і щасливо повернувся до своєї частини, вчасно попередивши її командира про наміри ворога. За вмілі дії хорунжому Бубону наказом по Дієвій Армії № 139 від 19 жовтня 1920 р. була оголошена подяка.
Козак Костилів
18 жовтня 1920 р. окрема кінна сотня штабу 3-ї Залізної стрілецької дивізії атакувала радянські війська поблизу села Бахтин на Поділлі (нині – Мурованокуриловецької селищної громади Могилів-Подільського району Вінницької області).
Під час атаки козак Костилів відбився від підрозділу. Шукаючи своїх, він вийшов на ворожий обоз. Не роздумуючи довго, з криком "Слава" він з оголеною шаблею помчав на червоних.
Швидко зарубавши командира, він спокійно забрав в полон кільканадцять розгублених і ошелешених рядових бійців, які без жодного опору віддали зброю. Всіх полонених та 15 підвід обозу зі зброєю та боєприпасами козак Костилів успішно доставив до штабу своєї дивізії.
