"Паєвську розстріляти негайно"

21 січня 1953-го у Києві засідала суддівська колегія з Москви. Судді – з великими зірочками на погонах. “Больших бандитов” мусили судити лише росіяни. Маму з сином поставили в різних кутках. Над Юрієм через вік змилосердилися – дали 25 років виправних таборів. Лесі присудили смертну кару, як і іншим 57-мом партизанам, яких заарештували у червні 1952-го поблизу Косова та Коломиї

 

"Паевскую расстрелять немедленно" — шрифтограма з Москви поставила останню крапку в долі зв'язкової та референтки пропаганди окружного проводу ОУН Лесі Паєвської, на псевдо "Орися".

У червні 1952-го її затримали разом із сином Юрієм "Жуком". Він, як і мама, друкував документи підпілля. Юрію на момент затримання не було й 17-ти. День народження він зустрів у камері. Маму з сином судили разом.

21 січня 1953-го у Києві засідала суддівська колегія з Москви. Судді – з великими зірочками на погонах. "Больших бандитов" мусили судити лише росіяни. Маму з сином поставили в різних кутках.

Над Юрієм через вік змилосердилися – дали 25 років виправних таборів. Лесі присудили смертну кару, як і іншим 57-мом партизанам, яких заарештували у червні 1952-го поблизу Косова та Коломиї.

5 березня 1953-го року помер Сталін. І сімом із гірських партизанів смертну кару замінили на 25 років виправних таборів. Але Паєвську наказали розстріляти. 8 квітня її розстріляли. Її син Юрій багато років відсидів у таборах.

Леся Паєвська була із Косівщини. Закінчила Коломийську жіночу семінарію Українського Педагогічного товариства, була пластункою. Працювала на Волині вчителькою.

У Володимирі вийшла заміж за Дениса Паєвського, який переїхав із підсовєтської України, щоб вижити. Там у нього шансів не було — воював в армії УНР, через це його батьків розстріляли більшовики, а сестра, яка залишилася, померла 1933-го від голоду.

 

У 1939 році на Волинь прийшли совєтські "визволителі". В хаті Паєвських поселився начальник НКВД. Денис Паєвський, знову мусив рятуватися, переплив Буг, але потрапив у німецький концтабір. Весною 1940 року Леся дізналася, що вона в списках на вивіз…

З Волині повернулася на Гуцульщину, до мами.

Там вступила в ОУН. Леся володіла кількома іноземними мовами, вміло писала і цей свій талант використовувала в боротьбі. Свої праці підписувала щифром М-35. Коли працювала вчителькою у селі Бабин, прямо під школою облаштувала криївку.

У 1944 році з німецького концтабору повернувся її чоловік Денис Паєвський. Але совєтська власть дісталася і Станіславщини (Івано-Франківщини). Паєвського арештували і відправили в Мордовські табори. Ну, а 1952-го арештували вже саму Лесю і їхнього сина.

Олександру Паєвську та її сина Юрія український суд реабілітував лише у 1995 році. Після тюрми Юрій повернувся в Україну, жив у Червонограді, мав трьох доньок. Намагався розшукати могилу матері, але про місце захоронення не було жодних слідів у жодних документах КДБ.

"Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу, бо таких як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України" — таке Леся написала в своєму останньому листі до родини.






Теми

Юрій Юзич: Хрещена мати українського збройного підпілля

Осипа Паньківська із тих перших, хто сформував український жіночий рух. Співзасновниця Наукового товариства ім. Шевченка та однієї з перших жіночих шкіл, де викладання велось українською. Активістка багатьох жіночих гуртків "Просвіти". Виховала сотні українських дівчат, зокрема пластунок. Саме вона збирала гроші на табори таємного Пласту. А її хата стала центром, куди прибували наддніпрянці з-під царського режиму, а опісля відбували зв'язкові українського підпілля Львова до УГА.

Віталій Скальський: Хто представляв Кубань в Українській Центральній Раді?

Кубань у 1917 році українцями сприймалась як етнічно українська територія. У Кубанській області у 1897 році проживало понад 900 тисяч українців. До початку революції кардинальних змін у національному складі мешканців Кубані, найімовірніше не було. Тож не дивно, що у 1917 році при розробці схеми виборів до революційного парламенту – Української Центральної Ради - Кубанська область отримала право на обрання трьох депутатів.

Ігор Бігун: Постріл у потилицю. Як Росія продовжує радянські традиції політичного терору

Політичні репресії — неодмінна ознака всіх диктатур і недемократичних режимів. Бувши в обіймах Раднського Союзу, Україні довелося сповна випити чашу державного терору, штучного голоду, масових арештів, розстрілів, депортацій і каторжної праці в концентраційних таборах. Нинішня путінська Росія війною намагається знову підкорити нашу країну, щоб за допомогою ув’язненнь, катувань і розстрілів змусити зректися свого єства.

Олександр Зінченко: Титани і суперечності

15 травня 1990 року – 35 років тому – зібрався той склад Верховної Ради України, який проголосив Незалежність. І мало хто з тих, хто буде голосувати за Акт 24 серпня 1991 року міг би сказати, що очікував цього так швидко. Дехто – не очікував взагалі, але проголосував. Як так сталося?!