"Паєвську розстріляти негайно"

21 січня 1953-го у Києві засідала суддівська колегія з Москви. Судді – з великими зірочками на погонах. “Больших бандитов” мусили судити лише росіяни. Маму з сином поставили в різних кутках. Над Юрієм через вік змилосердилися – дали 25 років виправних таборів. Лесі присудили смертну кару, як і іншим 57-мом партизанам, яких заарештували у червні 1952-го поблизу Косова та Коломиї

 

"Паевскую расстрелять немедленно" — шрифтограма з Москви поставила останню крапку в долі зв'язкової та референтки пропаганди окружного проводу ОУН Лесі Паєвської, на псевдо "Орися".

У червні 1952-го її затримали разом із сином Юрієм "Жуком". Він, як і мама, друкував документи підпілля. Юрію на момент затримання не було й 17-ти. День народження він зустрів у камері. Маму з сином судили разом.

21 січня 1953-го у Києві засідала суддівська колегія з Москви. Судді – з великими зірочками на погонах. "Больших бандитов" мусили судити лише росіяни. Маму з сином поставили в різних кутках.

Над Юрієм через вік змилосердилися – дали 25 років виправних таборів. Лесі присудили смертну кару, як і іншим 57-мом партизанам, яких заарештували у червні 1952-го поблизу Косова та Коломиї.

5 березня 1953-го року помер Сталін. І сімом із гірських партизанів смертну кару замінили на 25 років виправних таборів. Але Паєвську наказали розстріляти. 8 квітня її розстріляли. Її син Юрій багато років відсидів у таборах.

Леся Паєвська була із Косівщини. Закінчила Коломийську жіночу семінарію Українського Педагогічного товариства, була пластункою. Працювала на Волині вчителькою.

У Володимирі вийшла заміж за Дениса Паєвського, який переїхав із підсовєтської України, щоб вижити. Там у нього шансів не було — воював в армії УНР, через це його батьків розстріляли більшовики, а сестра, яка залишилася, померла 1933-го від голоду.

 

У 1939 році на Волинь прийшли совєтські "визволителі". В хаті Паєвських поселився начальник НКВД. Денис Паєвський, знову мусив рятуватися, переплив Буг, але потрапив у німецький концтабір. Весною 1940 року Леся дізналася, що вона в списках на вивіз…

З Волині повернулася на Гуцульщину, до мами.

Там вступила в ОУН. Леся володіла кількома іноземними мовами, вміло писала і цей свій талант використовувала в боротьбі. Свої праці підписувала щифром М-35. Коли працювала вчителькою у селі Бабин, прямо під школою облаштувала криївку.

У 1944 році з німецького концтабору повернувся її чоловік Денис Паєвський. Але совєтська власть дісталася і Станіславщини (Івано-Франківщини). Паєвського арештували і відправили в Мордовські табори. Ну, а 1952-го арештували вже саму Лесю і їхнього сина.

Олександру Паєвську та її сина Юрія український суд реабілітував лише у 1995 році. Після тюрми Юрій повернувся в Україну, жив у Червонограді, мав трьох доньок. Намагався розшукати могилу матері, але про місце захоронення не було жодних слідів у жодних документах КДБ.

"Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу, бо таких як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України" — таке Леся написала в своєму останньому листі до родини.






Теми

Юрій Юзич: Бойовий медик УСС Стефанія Сіяк

Одна з перших перших жінок зголосилась до УСС. Студенткою забезпечувала санітарну опіку над добровольцями в першій лінії фронту. Відзначена Червоним Хрестом. Воячка жіночої чоти УГА. Науковиця, матір двох дітей. Працювала у Києві та Харкові. Убита чекістами.

Юрій Юзич: Учасник бою під Крутами – піонер одного зі способів лікування раку

Досі ім'я Павла Пархоменка не згадувалось у відомих списках крутянців чи у відповідних публікаціях. Однак, ще в 1938 році – коли у вільному світі жили десятки учасників того відомого бою – один із українських часописів написав про нього.

Владислав Руденко: Листи Великої війни

11 листопада 1918 року сталася подія, яка поставила крапку кривавій бійні, що тривала чотири з гаком роки: війна принесла багато горя та грунтовно змінила світ. Парадоксально, але Перша світова війна зламала політичний та ментальний всесвіт країн, які її ініціювали, прискорила технологічний прогрес, відкрила нові можливості для медицини.

Олексій Мустафін: Знайти і колонізувати. Африканський квест двох британців

10 листопада 1871 року пролунало коротке запитання, яке, однак, залишилося одним із найвідоміших в історії - "Доктор Лівінгстон, я припускаю?". Саме так звернувся до одного з найуславленіших дослідників того часу, Девіда Лівінгстона інший мандрівник. Який саме в цей момент став відомим не менше за візаві. Звали його Генрі Стенлі. І сталося це в селищі Уджиджа, на березі озера Танганьїка, в глибині Африки.