Нація мрійників

Завтра може не бути. Тому цей текст (написаний для іншої нагоди) я публікую сьогодні - у 12 річницю, як ми з Вахтанг Кіпіані та Павлом Солодьком запустили наш проєкт Історична правда. Наприкінці тексту маю прохання для тих, хто його дочитає

 

Українці були нацією мрійників.

У нашій історії аномальна кількість тих, хто долучився, щоб людина навчилася літати – за обрій і над обріями.

Сікорський навчив людину літати так, як мріяв Леонардо. Корольов відправив людину в Космос. Кондратюк-Шаргей – проклав дорогу на Місяць.

Вони всі мріяли про неможливе. Може тому Антонов назвав найбільший у світі літак українським словом "Мрія"?

Звідки така аномальна кількість великих мрійників?

Це питання з того ряду, чому в українців дванадцять синонімів для слова "горизонт": обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

У наших сусідів – поляків і росіян лише по три слова для визначення цього явища. В англійській мові – два.

Чому для українців було так важливо – заглядати за небокрай?

 

Українську свободу не захищали ані високі гори, як у Швейцарії, ані широкі протоки. Україна – не Британія. Україна – не острів. Україна – це безмежний, тобто жодними перепонами не обмежений степ. Від Луганська до Львова на 77 кілометрів більше, ніж від Праги до Лондона.

Безмежний простір став простором необмеженої свободи.

Слово "воля" в українській мові – це і "простір", і "свобода".

Та злі вітри історії зі Сходу і Заходу так само необмежено повівали цим простором. Україна – європейська "Алея торнадо". Історичних торнадо. "Криваві землі".

Від торнадо історії не було за чим заховатися. Їм можна було лише протистояти. Шаблею. Зброєю. Власною силою. Інакше – зметуть.

Заглядати за небозвід тривалий час було для українців питанням безпеки. Великий Степ, що починався тут і закінчувався на узбережжі Тихого океану, з регулярністю припливу виштовхував з себе тьми і тьми кочовиків.

Стовп куряви з-під копит мохнокоників чергової навали чергових номадів з-за круговиду – означав наближення смертельної небезпеки.

Ти мусиш століттями заглядати за видноколо, за крайнебо, щоб залишитися живим. І ти мусиш орати цей степ, ходити цією землею за плугом із шаблею чи мушкетом за плечима. Оглядаючись. Позираючись на овид.

І так кожне кочове цунамі з Великого Степу, кожна чергова Орда виховувало тут дві стратегії виживання.

Або героїчно протистояти навалі.

Або відійти, заховатися у зморшках цієї землі. Стати насінням, що проросте у кращі часи.

Злі східні вітри змінювалися злими північними, а північні – західними. Тут не буває добрих вітрів історії.

 

Американський історик Тімоті Снайдер стверджує, що українців у збройній боротьбі із нацистами загинуло більше, ніж американців, більше, ніж французів, більше, ніж британців, і більше, ніж американців, французів і британців разом взятих.

Обидва найжахливіші тоталітарні режими ХХ століття зламали зуби об Україну. Дякуючи і тим, хто обирав героїчний спротив диктатурі, і тим, хто зачаївся та перетворився на насіння майбутньої свободи.

Це була потаємна естафета свободи під знаком стародавнього тризуба.

Цей знак княжої держави Володимира Великого відродився з небуття як символ свободи Української Народної Республіки.

Але ця республіка не встояла під натиском чергового історичного торнадо.

Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб?

Снайдер сумно жартував у тому сенсі, що в ті роки ти можеш нічого не робити – і отримати свободу та незалежність для своєї країни як Польща чи Чехословаччина, і можеш боротися як Україна – і не отримати нічого.

У паскудну епоху, коли ніхто не хотів воювати за Данцинґ та розраховувався у Мюнхені за дев'ять місяців миру для себе свободою іншої країни, Україна – країна без союзників.

Польща і Чехословаччина, принаймні були на видноколі. Україна опинилася за геополітичним горизонтом Західного світу. Сусіди – Румунія, Польща, Угорщина та комуністична Росія – радісно розділили знекровлену землю.

Більшовицька диктатура була найбільш ненаситною до крові.

"Щедрик" – найбільш популярна у світі різдвяна мелодія – була створена Миколою Леонтовичим. Його вбив якийсь комуніст, який попросився до нього в дім переночувати.

І так історія найпопулярнішої різдвяної мелодії світу стала історією про довіру та недовіру. Так народжувалася нова реальність, в якій чужим довіряти – небезпечно. Навіть під передзвін різдвяних дзвоників.

 

В Україні обидві тоталітарні режими зібрали щедрі жнива скорботи: у ХХ столітті комунізм та нацизм зжали на цій землі близька 16 мільйонів людських життів.

Чергове торнадо історії не зупинило естафети свободи. Ті, хто боровся за волю України на початку ХХ століття, передали її іншим, молодшим поколінням.

Після Другої світової комуністичний режим ув'язнив сотні тисяч українців з свіжоприєднаних Галичини та Волині. За звинуваченням у причетності до українського руху за свободу та незалежність.

У ГУЛАГу вони повставали. Воркута. Норильськ. Кенгір. Вони примусили комуністичну владу "увімкнути" Відлигу. На Хрущова не осяяння зійшло у 1956 році – він просто не мав сил так, як раніше, контролювати ГУЛАГ.

Кенгір, Хрущов та любов. Як кохання зруйнувало Імперію Зла

Та Імперія Зла може вистояти лише на фундаменті зі страху. Незабаром система розбовталася. Чим менше стає страху – тим більше проростає зерен свободи.

Акт Незалежності написала людина, яка провела у таборах 25 років. Левко Лук'яненко був ув'язнений за боротьбу за права людини, за волю, за самостійність своєї країни.

1 грудня 1991 року українці зруйнували Імперію Зла. За три тижні Горбачову лишилося тільки визнати це і подати у відставку.

"Кінець історії" обох тоталітаризмів не означав, що вони не залишили рубців на національному характері українців.

Повсюдність смерті під час Голодомору і війни призвела до девальвації цінності людського життя. Дефіцит засобів для виживання – до деградації моралі. Брак довіри "до інших" –народив подвійну мораль "для своїх", а вона – стала основою для непотизму і джерелом побутової корупції. Спільне благо стало жертвою змагання егоїзмів. Цінності виживання перемогли цінності самореалізації.

Але так українці стали чемпіонами з виживання.

Так, величні хмари, зростаючи з-за безкінечного степового обрію, розігруючи величну виставу повсякденності, виховують нові покоління мрійників.

Так, тепер українцям знову необхідно вчитися мріяти. Задивлятися у хмари, щоб наповнити новим сенсом 12 синонімів слова "горизонт".

Голод у минулому компенсується тепер кулінарним гедонізмом: від "доню, що ти їла?" до ресторанного буму в столиці та більших містах.

 

Борщ – ключова національна страва в Україні – концентрат української історії. Його технологія – родом зі степу, де спочатку усе обсмажують, а потім відварюють. Його технологія могла народитися тільки на межі степу і лісу. У казан летить усе їстівне. Кожне покоління українців додає в свій борщ нові інгредієнти. За часів гетьмана Хмельницького тут ще не було картоплі і помідорів, а борщ був. Борщ весь час змінюється, як весь час змінюються самі українці, залишаючись собою.

Українці перетворилися на лейкоцити свободи.

Коли в Європі починає поширюватися чергова тоталітарна пошесть – вона втрачає свою убивчу силу в Україні. Так, як і лейкоцити, українці згасають міріадами у боротьбі із вірусом тиранії.

Але вірус тиранії перетворюється щонайстрашніше – на вірус популізму.

Україна нагадує про свободу тоді, коли вона більше нікому в Європі не потрібна.

До січня 2014 року Київський Майдан і Революція Гідності були найбільшими переможними ненасильницькими акціями за свободу і права людини в світовій історії.

Промову "Я маю мрію!" Мартіна Лютера Кінга біля меморіалу Лінкольна у Вашингтоні у 1963 році слухало десь 250 тисяч маніфестантів. У листопаді 1989 року на Вацлавській площі у Празі Оксамитова революція одночасно збирала від 200 до 500 тисяч. Падіння Берлінського муру і славнозвісна польська "Солідарність" супроводжувалися скромнішими акціями, ніж у Києві. Соляний похід Ґанді у 1930 році тривав менше місяця і ніколи не збирав мітингів чисельністю понад 100 тисяч

У Києві на Майдан українці виходили мільйонною юрмою. Майдан – це Тяньаньмень, який переміг.

Найпопулярніше повідомлення з Майдану: "Мамо, я поїв і в шапці!" Це гасло об'єднало українську самоіронію та прагнення свободи із тисячолітнім досвідом виживання.

Коли ненасильницький етап Революції Гідності добіг свого краю і на Майдані зазвучали постріли, тих, хто пішов проти автоматів і снайперських гвинтівок у пластикових будівельних касках та з дерев'яними щитами, потім назвуть Небесною Сотнею.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

У огромі грозових хмар на небосхилі наші предки бачили гілля світового дерева – Дерева Життя. У передвічних ритуальних піснях – колядках і щедрівках – птахи-посланці Громовержця обривають зерна з гілля світового дерева. З весняними громами ці зерна пробуджуються в зморшках цієї землі від самого виднокола. Зерна свободи проростають знову.

Тризубі і двозубі знаки давніх князів виглядали як і інші громові знаки будь-де під видноколом. Зрештою, Перун-громовержець був божеством-покровителем київської княжої родини. Але Знак Володимира Великого після Хрещення був переосмислений у стилістиці поширеного в ті часи плетива, яке символізувало Дерево Життя. Того самого, з якого міфічні птахи приносили на землю зерна свободи.

Тризуб за минуле століття перетворився на символ боротьби за свободу. Дехто у його плетиві вичитав слово "ВОЛЯ". З його поверненням до державної атрибутики України – від мрії про свободу українці повернулися до свободи дією.

Крайнебо на Сході знову палає. Злі північні вітри знову віють над цією землею.

Українці знову боронять межу простору свободи.

Українцям знову є про що мріяти.

---------------------------------------------------

А "Історична правда" мріє про стале фінансування. Та поки можна перекидати пожертви мені на картку, я ці гроші переведу на наші рахунки:

5363 5420 1596 3888

Поширення усіляко вітається!

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?