Спецпроект

Про календар та відзначення Різдва

Святкування Різдва "з усим цивілізованих світом" для мене, що називається, guilty pleasure. Натомість витягти зі скрині рушник та зварити кутю 7 січня стало для мене такою собі противагою комерційному та медійного безумству, що несеться за два тижні до того. Різдво - це коли більшість друзів їдуть додому, до батьків. Натомість до 7 січня більшість друзів та знайомих поверталися на роботу чи місце навчання, тому я відігрувалася, влаштовуючи вечірки тоді, коли Різдво святкувала я

 
Стоп-кадр з фільму "Українські зимові свята" (Канада, 1942)

Писати про святкування цього року якось не випадає, але не забуваймо, що і ми колись святкували, і ще будемо. Так от, що думаю про зміну дат.

Може не суголосно з нинішнім трендом, для мене Різдвом за юліанським календарем має певну сентиментальну цінність. Це не є якась давня чи сімейна традиція, а наслідок мого життя у Штатах, Німеччині, Італії тощо протягом останніх 16 років.

Річ у тім, що в західних країнах (а нині й глобально) - це величезна комерціалізована інституція, з мультимільярдними оборотами.

Я не маю нічого проти того, що люди купують ялинкові прикраси, дарують одне одному подарунки тощо. Але соціальні, економічні та екологічні аспекти цього свята мають дуже-дуже непривабливий бік.

Отож святкування Різдва "з усим цивілізованих світом" для мене, що називається, guilty pleasure.

Натомість витягти зі скрині рушник та зварити кутю 7 січня стало для мене такою собі противагою комерційному та медійного безумству, що несеться за два тижні до того.

Є ще друга причина. Різдво - це коли більшість друзів їдуть додому, до батьків. Для людини, в якої власної родини, поза Україною, не було, це було дуже депресивне "свято".

Натомість до 7 січня більшість друзів та знайомих поверталися на роботу чи місце навчання, тому я відігрувалася, влаштовуючи вечірки тоді, коли Різдво святкувала я. Це вже було набагато веселіше.

 

До чого я це все пишу? Я не знаю,чи святкуватиму цього разу Різдво за старим стилем, але припускаю, що в майбутньому - цілком можливо.

Але це результат мого суб'єктивного досвіду, а не якась освячена та непорушна "традиція".

Я - не релігійна людина, але, наскільки знаю, використання юліанського календар, не належить до догматів віри і взагалі якогось релігійного змісту не має, а просто результат усталеної практики.

Я за те, щоб офіційний вихідний та церковне свято в Україні таки були 25 грудня, бо вагомих причин до протилежного неіснує.

А хто хоче приватно святкувати ще й за старим стилем, то на здоров'я!






Іван Монолатій: Як коломиєць монополізував український проєкт

"З признанєм треба згадати видавничу фірму коломийського книгаря Якова Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки... Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії", - писав книго- і пресознавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році.

Володимир В'ятрович: "Ми не можемо собі дозволити взаємного інтелектуального знищення". Володимир В'ятрович про скандал через плагіат в книзі Огієнка

Чим більше спостерігаю за дискусією довкола книги Віталія Огієнка "Голодомор. Історія неусвідомленої травми", тим більше занепокоєння вона в мене викликає. Вкотре в епіцентрі надмірно емоційної дискусії опинилася така чутлива тема як Голодомор. Надто часто вона стає полем для дуже токсичного зʼясування стосунків між їх учасниками, в яких лунають звинувачення не лише в непрофесійності, але навіть національній зраді.

Іван Городиський: Перша українська адвокатка: невідома доля Ольги Ганицької

Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.

Роман КОВАЛЬ, Юрій ЮЗИЧ, Історичний клуб "Холодний Яр": Полковник Віктор Малець із Чугуєва

Учасник походу на Крим під проводом Болбочана. Як командир сотні бився з російськими окупантами на рідній Слобожанщині та на Чернігівщині. У 1919–1920 рр. – командир батальйону, відтак полку і бригади Армії УНР. Випускник Вищої військової школи Польщі, майор Війська Польського. Учасник похідних груп ОУН, начальник військової школи ОУН, старшина дивізії "Галичина" та Української національної армії. Голова Української комбатантської ради у Великобританії. Це найповніша версія біографії генерала-хорунжого Віктора Мальця, яка ніколи ще не публікувалася.