Карпатська Україна і угорський шовінізм

15 березня 1939 року на території сучасного Закарпаття проголошено державну самостійність Карпатської України проти якої одразу ж виступила Угорщина. Історія Карпатської України, на мою думку, – ключ до розуміння сучасної промосковської політики Будапешта

 
Розстріл угорцями січовиків на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

15 березня 1939 року на території сучасного Закарпаття проголошено державну самостійність Карпатської України проти якої одразу ж виступила Угорщина. Історія Карпатської України, на мою думку, – ключ до розуміння сучасної промосковської політики Будапешта.

У 1939 році у зв'язку із розпадом Чехословаччини на території Закарпаття були проведені демократичні вибори, в результаті яких перемогла партія "Українське національне об'єднання", депутати якої проголосили Карпатську Україну як незалежну державу, ухвалили її Конституцію й сформували основні органи державної влади.

Ще до проголошення незалежності на кордонах молодої держави почали концентруватися мадярські регулярні частини. 15 березня 1939 року 100-тисячна окупаційна армія перейшла кордон й розгорнула каральну операцію у трьох напрямах. Головний бій відбувся на Красному Полі неподалік Хуста, де угорська армія зустріла перший серйозний спротив.

Маючи кілька кратну перевагу у людях та озброєнні, угорські та німецькі військовики почали вимагати негайної капітуляції. У переговорах з окупантами брав участь командир "Карпатської Січі" Михайло Колодзінський, який заявив, що в словнику українського націоналіста такого поняття як "капітуляція" немає.

Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році

Впродовж кількох днів "Карпатська Січ" тримала фронт. Але сили були нерівні й бій був програний. Однак героїчна боротьба забезпечила евакуацію українського уряду.

Після поразки на Красному Полі вцілілі підрозділи "Січі" відійшли в гори й продовжували партизанську війну. Окремі частини січовиків намагалися перейти у Галичину, але зустріли збройний опір поляків. Понад 600 січовиків загинули під перехресним вогнем на Верецькому перевалі. Аналогічна доля спіткала січовиків, які намагалися відступити у Румунію і Словаччину.

Мадяри жорстоко розправлялися із полоненими. Розстріли українців відбувалися в Хусті, Тячево, Солотвині. Дуже часто перед стратою січовиків катували, відрізуючи їм вуха та носи.

Вмирали січовики гідно, по-геройськи з окликом "Слава Україні!". Лаконічну, але точну характеристику подвигу "Карпатської Січі" дав Олег Ольжич: "А цілій українській нації героїчна епопея Закарпаття є каменем віри і твердим заповітом: боротися і перемагати!".

До речі, січовики-українці стали першими європейцями, які зі зброєю в руках виступили проти нацизму.

Окупаційна ж влада діяла жорстоко, як під час геноциду.

Без суду і слідства, тільки за підозру до "Карпатської Січі" і ОУН угорські терористи розв'язали етнічні чистки у Діброві, Бороняві, Тячеві, Чинадієві, Перечині, Квасах.

При цьому терористичні групи вривалися у госпіталі і лікарні. Убивали українців прямо у ліжках і на операційних столах.

Вбивали священиків. Так, у с. Грушові під час служби був заарештований, а згодом розстріляний місцевий священик о. Купар.

Жорстокого переслідування зазнали ченці ордену св. Василія Великого. Загін угорських бандитів вдерся до Імстичівського василіанського монастиря, обстрілявши його з кулеметів.

По всій території Закарпаття мадяри створили мережу тюрем, які вже через декілька днів були переповнені в'язнями.

Концентраційні табори для полонених січовиків відкрилися в Тячеві, Великому Бичкові, Хусті, Чинадієві, Мукачеві, Кривій біля Хуста, Рахові, Сваляві, Воловому Великому Березному.

Окупанти ніколи не приховували, що їм йдеться про тотальне викорінення українців з їх рідної землі.

Як відомо, Уряд Угорщини неодноразово закликав вшанувати "героїв", які у Другій світовій війні боролися "за Угорщину на Дону".

Нагадаю, "на Дону" у 1943 році була вщент розгромлена так звана 2 угорська армія, яка у складі нацистських військ вчинила страшні злочини проти мирного населення.

Фактично угорський уряд такою заявою визнав своє правонаступництво із державою, яка у роки Другої світової війни виступила на боці Німеччини.

Карпатська Україна та її армія. Унікальні ФОТО

Що ж, врешті, це справа угорського уряду і угорського народу.

Однак після такої заяви Угорщина має нести пряму відповідальність за військову агресію проти Карпатської України у 1939 році, а також злочини, які були вчинені на окупованих українських землях сучасного Закарпаття.

Сьогодні Угорщина воліє не згадувати цієї сторінки українсько-угорських відносин та своєї ганебної ролі в ній. Натомість Будапешт фактично став на бік Москви у війні з Україною, оскільки цілі московського шовінізму тотожні цілям угорського шовінізму в часи існування Карпатської України.

Будапешт вирішив, що може принижувати Україну, бо на його боці Москва. Будапешт не приховує, що мріє про "велику Угорщину" і вважає, що настав час про це сказати вголос.

Угорщина заговорила з Україною мовою ультиматумів і в хамській манері. Будапешт вийшов на слизьку дорогу оскаженілого шовінізму.

Але від цього є ліки – український націоналізм і Збройні сили України!

Маємо свій рахунок до мадярів.

В Української держави є всі підстави вимагати від Угорщини моральних і матеріальних компенсацій за події 1939 року.

Більше того, це наш обов'язок перед пам'яттю героїв, зокрема Карпатських Січовиків і ОУНівців, без слідства і суду розстріляних угорськими і польськими окупантами на Верецькому перевалі.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».