Книжка, яка має бути у кожній родині

Я прошу. Не раджу навіть. Або більше – я вимагаю. Якщо ще не придбали, не знали, не чули, не встигли, зробіть це вже.

Книжка, яку написала Любов Загоровська, а видало Видавництво Старого Лева, має бути у кожній родині. Її мають прочитати всі. І особливо ті, кого ми з вами обрали в депутати всіх рівнів. А кандидатам в президенти я б просто законом визначила орієнтуватися в Конституції і прочитати цю книжку.

490 сторінок. 39 розповідей людей, які або воювали в Українській повстанській армії або допомагали їй, виборюючи незалежність для України.

Я читала три вечори. Хоча хотілось почати і не відриватися. Але це тяжке читання. Бо читаєш і плачеш. Плачеш і читаєш. Все дуже поруч, як виявилось. Дуже близько. Дуже боляче.

Любов Загоровська оприлюднила голоси останніх учасників і свідків. В буквальному сенсі оприлюднила – на сторінках книжки є QR-код. Ви наводите телефон і переходите на аудіофайл, де чуєте голоси тих, хто пройшов радянські концтабори, кого прагнули знищити, зрубати під корінь.

"Вороги" радянської влади були дітьми насправді. 15-16-17 років. Рідко кому було 20 і більше. В основному зв'язкові УПА. Бо бійці, воїни загинули. Бо вони буквально вибирали волю або смерть. А ці діти-зв'язкові – хлопці і дівчата, пережили тортури, страшні муки, довгі роки ув'язнення в совєцьких концтаборах.

Серце рветься навпіл, коли читаєш "мене схопили, що носив їжу в криївку, відбув 20 років в таборах, а мою дівчину на 15 років заслали. За що? За те, що була моєю дівчиною…".

УПА два десятиліття чинила опір більшовикам. Не маючи нічого – ні зброї, ні шпиталів, ні грошей, ні забезпечення. Свою армію утримував і забезпечував народ. "Ми воювали. Ми Україну здобули, моє покоління страждало, жертви страшні принесло. А теперішньому поколінню треба втримати державу" - Григорій Яцків.

Приклад функціонування і боротьби УПА – безпрецедентний. Це була держава в державі. В підпіллі, без грошей, яку підтримували лише люди, проіснувала з 1942 по 1960 роки. З поверненням радянського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років змогла чинити активний спротив каральним загонам НКВС. Окремі осередки спротиву втримались до 1960-х років...

Уявляєте, яким сильними було прагнення своєї, вільної і незалежної, країни?!

Ця книжка - останні сповіді людей і про людей, які жертовно йшли на смерть заради України. І, повторюсь, це все занадто близько від нас. Бо все повторюється.

Розалія Мизак: "Знаєте, в УПА прості хлопці і прості дівчата були, зараз нема таких людей, всіх знищили. То як ліс рубають, рубають хороші дерева, а лишається те, що лишається. Так і з людьми було".

Григорія Яцківа після втечі від німців був переданий союзниками, які привезли його для передачі… радянським прикордонникам: "Ви розумієте, що то за підлість? Ми воювали проти них, проти більшовиків, ми ними поранені, а нас передають їм. Я й не міг уявити, що така підлість може бути у світі! І деякі хлопці не витримували і стрибали з того мосту на явну смерть… Отак світ з нами поступив. Тисячі людей передали у рабство. І я тоді відчув, що це значить: не мати своєї держави. Бо коли війна скінчилась, польська делегація приїхала і забрала зі шпиталю поляків, італійці забрали своїх, інші – своїх. А ми воювати – воювали, а держави не маємо, ми безбатченки".

Дорога Любо, дякую тобі за цю книжку, за твою титанічну працю, за твої пошуки останніх свідків. Я купую цю книжку своїм друзям і надсилаю її світом. Щоб знали. Пам'ятали. Не забували.

Я знаю, що книжка побачила світ і завдяки Володимиру В'ятровичу, а у самого Володимира щойно вийшла "Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну" та "УПА. Історія нескорених". А ще в Канаді у Володимира вперше англійською мовою були видані усі головні документи ОУН та УПА, та матеріали КГБ про боротьбу з повстанським рухом. Це стало підсумком майже 10-річної роботи. 1 000 сторінок!

Читати. Знати. Пам'ятати. Не допустити нічого подібного.