Де взялася російська мова?

Якщо російська мова походить з Києва, то постає питання: чому вона так відрізняється від української мови? Спільного обидві мови справді мають багато – у лексиці, фонетиці, граматиці. Але що їх роз'єднує і дає підстави стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не споріднені діалекти? Аби збагнути суть цих відмінностей, достатньо взяти будь-який російський текст і виділити в ньому слова, що не є характерними для української.

 
Кирило і Мефодій перекладають Святе Письмо для слов'ян. Радзивіллівський літопис
wikimedia.org

Якщо російська мова походить з Києва, то постає питання: чому вона так відрізняється від української мови?

Спільного обидві мови справді мають багато – у лексиці, фонетиці, граматиці.

Але що їх роз'єднує і дає підстави стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не споріднені діалекти?

Аби збагнути суть цих відмінностей, достатньо взяти будь-який російський текст і виділити в ньому слова, що не є характерними для української.

Наведемо дещо тенденційно підібраний (для наочності) уривок з російських ЗМІ:

"Во время работы общего собрания председательствующий дважды просил слова, но оппоненты прерывали его возгласами с мест. Охладить разбушевавшиеся страсти удалось лишь руководителю оргкомитета, занимавшемуся согласованием позиций еще на стадии подготовки мероприятия".

У тексті 31 слово, 15 з яких, тобто половини, або немає в українській, або вони значно відрізняються від українських відповідників.

Наприклад, у нас немає слів "общий", "председательствующий", "возглас", "руководитель", "согласование", "дважды", "разбушевавшийся" та ін. Інакше звучать слова "работа", "прерывать", "охладить".

Що ж це за слова? Як вони з'явилися в російській мові і чому їх немає в українській?

Виявляється, усі вони мають спільну основу.

А саме: запозичені з так званої старослов'янської мови, на яку християнські брати-просвітники Кирило і Мефодій у ІХ столітті переклали Біблію з грецької.

Нагадаю, що старослов'янська мова належить до південнослов'янської підгрупи слов'янських мов і створена на основі тодішнього діалекту балканських слов'ян міста Солуні (нині – грецькі Салоніки).

Найближчими родичами старослов'янської мови є македонська, болгарська, сербська, хорватська, словенська мови. Ставши мовою слов'янського православ'я, вона отримала також назву "церковнослов'янська".

Та мова ніколи не була рідною для східних слов'ян, що населяли Русь, – ні до ухвалення ними християнства, ні після. Вони розмовляли на численних східнослов'янських говорах, що лягли в основу української та білоруської мов.

Прийшовши в Русь разом із православ'ям, старослов'янська дістала статус книжної, чи писемної мови. Окрім церкви, її використовували як "єдино правильну" для складання документів, ведення літописів, написання листів, художніх творів тощо. Проте більшість людей розуміли її кепсько, тому для світських потреб користувачі писемної мови (писарі, переписувачі, літописці, письменники) поступово українізували її, тобто робили зрозумілішою, більш прийнятною.

Таким чином, з приходом християнства в Русі-Україні в Х–ХVIII століттях одночасно співіснувало кілька мов: власне східнослов'янські, на яких розмовляли тутешні племена та їхні нащадки, тобто ми з вами; старослов'янська (вона ж церковнослов'янська), що обслуговувала потреби православної церкви; і книжна українізована церковнослов'янська, яка вважалася "правильною", грамотною мовою, на якій вели діловодство, писали художні твори, листи й навіть викладали в навчальних закладах.

Усі відомі тексти ХI–XVIII століть, що дійшли до нас, написані або власне церковнослов'янською мовою (наприклад, "Ізборники Святослава"), або українізованою старослов'янською ("Слово о полку Ігоревім", "Повість врем'яних літ", "Повчання" Володимира Мономаха, твори Григорія Сковороди тощо).

Хоч як щільно стикалися українська і церковнослов'янська мови, проте в живу українську південнослов'янська лексика проникла незначно.

Але зовсім інша ситуація з російською, де старослов'янізми охоплюють не менш як третину словника, а якщо враховувати словотворчі морфеми, – більш як половину!

Таким чином слов'янізми становлять величезний пласт російської лексики. На це ще вказував російський популяризатор науки, перший освічений росіянин Михайло Ломоносов. У російській, на відміну від української, вони сприймаються як цілком "свої", за винятком рідковживаних або нарочито "церковних". Російський критик ХІХ століття Микола Добролюбов узагалі називав мову своїх сучасників "бестолковой смесью пяти языков".

Мабуть, некоректно взагалі говорити про запозичення чи асиміляцію слов'янізмів у російській мові, оскільки процес проникнення їх у мову тотожний її формуванню. Інакше кажучи, якби не було церковнослов'янської – не було б і російської.

Ще російський академік Олександр Шахматов на початку минулого століття підкреслював, що російська мова з'явилася внаслідок взаємодії церковнослов'янської мови зі східнослов'янською, тобто давньоукраїнською.

Щоправда, існує також припущення, що частина слов'янських племен, котрі населяли землі на північ від Русі, прийшли туди зі слов'янського півдня, тобто були південними слов'янами. Звідси та легкість, з якою російська мова увібрала в себе південнослов'янські ознаки.

Хто не знає ознак, за якими легко впізнати церковнослов'янізми в російській мові, нагадаю:

Неповноголосні форми заміть повноголосих -оро-, -оло-, -ере-: враг, влага, среда, плен.

Початкове ра-, ла- замість ро-, ло-: работа, ладья.

Звукосполучення жд замість ж: нужда, гражданин, прежде, одежда, хождение.

Щ замість ч: общий, освещение.

Є замість о: єдиный, Емеля.

Префікси воз-, из-, низ-, чрез-, пре-, пред-: возможный, изменение, низвергнуть, чрезмерный, прекрасный, предыдущий.

Суффиксы -ств, -ени(е), -ани(е), -знь, -тв; -ущ (-ющ), -ащ (-ящ): бедствие, суждение, изыскание, жизнь, битва, ведущий, пьющий, лежащий, смотрящий.

Слова з компонентами благо-, добро-, зло-, едино-, суе-, еже- тощо: благодарный, добропорядочный, злонамеренный, единоличный, суеверный, ежедневный.

Яким же чином відбувалося масове проникнення іншомовної лексики в мову племен, у тому числі й неслов'янських, що населяли Московію. Адже в живій російській мові від початку її формування фігурують чужі східнослов'янським діалектам слова й форми: время, сладкий, облако, средний, вредный, жизнь, мощь, избивать, восход, прежний, единственный, дважды, охранять, храбрый, Владимир, странный, вражда, каждый, между, возможно, прохладный тощо.

"Тріумфальна хода" церковнослов'янської мови пояснюється тим, що експансія на північ супроводжувалася посиленою місіонерською діяльністю священнослужителів і знаті.

Завойовники з Києва не просто йшли знімати дань із нових підданих, а несли також віру, нерозривно пов'язану з її мовою.

Початок формування російського етносу й мови припадає на ХII – XV століття, коли на основі східнослов'янських говірок та церковнослов'янської лексики починає формуватися російська мова.

Сучасна російська зберегла сліди живої двомовності, коли на завойованих територіях співіснували одночасно східнослов'янська мова дохристиянського періоду і нова, масово нав'язувана священнослужителями та освіченою знаттю. Є безліч паралельних форм, часом з різним значенням: холод – прохлада, сторона – страна, сидячий – сидящий, волость – власть, ровный – равный, ограда – ограждение, один – единый, выпытать – испытать, мороз – мразь тощо.

Змінилося декілька поколінь, поки християнська віра, як і церковнослов'янська лексика, міцно увійшли в життя народу, що формувався.

Таким чином, стає зрозумілим, чому російська мова прийняла слов'янізми, а українська – ні. До приходу старослов'янської мови в Русі вже існували сформовані наріччя, на які іншомовні елементи навіть упродовж кількох століть взаємодії не могли справити істотного впливу. На північ від Русі консолідація різноетнічних елементів відбувалася пізніше – під зовнішнім тиском, який супроводжувався прищепленням віри та її мови.

Отже, головна відмінність між українською та російською полягає в тому, що українська зберегла всі ознаки східнослов'янської мови, а російська сформувалася як суміш мов східних та балканських слов'ян.

Теми

Олексій Мустафін: Справа "Шпігеля": як програти війну з медіа

10 жовтня 1962 року в часописі "Шпігель" з'явилася стаття "Умовно обороноздатні", автором якої був заступник головного редактора Конрад Алерс. Присвячена підсумкам навчань НАТО, вона досить критично оцінила тодішній стан бундесвера. І спричинила гучний скандал, який швидко переріс у кризу в стосунках між німецькими медіа та владою.

Олександр Зінченко: Зупиніться!

Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експерементувати: чи цього разу Польща капітулює за 28 днів, чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.

Максим Майоров: Друга чеченська війна. Коли почалась і чи закінчилася?

30 вересня 1999 року, тобто рівно чверть століття тому, почалася Друга російсько-чеченська війна. В усякому разі можна констатувати, що того дня російські війська приступили до повномасштабного наземного вторгнення в Чеченську Республіку Ічкерія.

Ольга Ревуцька: Сергій Король. Приклад гідного військового командира

"Військове лідерство – це не про амбітність когось, а про відповідальність за кожного", - вважає військовий капелан Андрій Зелінський. Що може спонукати одну людину охоче слідувати за іншою? Які якості та вміння притаманні хорошому воєначальнику? Російсько-українська війна сприяла консолідації української нації та стала полем для появи покоління військових авторитетів. Серед них легендарний командир – Сергій Король з позивним "Махно".