Де взялася російська мова?

Якщо російська мова походить з Києва, то постає питання: чому вона так відрізняється від української мови? Спільного обидві мови справді мають багато – у лексиці, фонетиці, граматиці. Але що їх роз'єднує і дає підстави стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не споріднені діалекти? Аби збагнути суть цих відмінностей, достатньо взяти будь-який російський текст і виділити в ньому слова, що не є характерними для української.

 
Кирило і Мефодій перекладають Святе Письмо для слов'ян. Радзивіллівський літопис
wikimedia.org

Якщо російська мова походить з Києва, то постає питання: чому вона так відрізняється від української мови?

Спільного обидві мови справді мають багато – у лексиці, фонетиці, граматиці.

Але що їх роз'єднує і дає підстави стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не споріднені діалекти?

Аби збагнути суть цих відмінностей, достатньо взяти будь-який російський текст і виділити в ньому слова, що не є характерними для української.

Наведемо дещо тенденційно підібраний (для наочності) уривок з російських ЗМІ:

"Во время работы общего собрания председательствующий дважды просил слова, но оппоненты прерывали его возгласами с мест. Охладить разбушевавшиеся страсти удалось лишь руководителю оргкомитета, занимавшемуся согласованием позиций еще на стадии подготовки мероприятия".

У тексті 31 слово, 15 з яких, тобто половини, або немає в українській, або вони значно відрізняються від українських відповідників.

Наприклад, у нас немає слів "общий", "председательствующий", "возглас", "руководитель", "согласование", "дважды", "разбушевавшийся" та ін. Інакше звучать слова "работа", "прерывать", "охладить".

Що ж це за слова? Як вони з'явилися в російській мові і чому їх немає в українській?

Виявляється, усі вони мають спільну основу.

А саме: запозичені з так званої старослов'янської мови, на яку християнські брати-просвітники Кирило і Мефодій у ІХ столітті переклали Біблію з грецької.

Нагадаю, що старослов'янська мова належить до південнослов'янської підгрупи слов'янських мов і створена на основі тодішнього діалекту балканських слов'ян міста Солуні (нині – грецькі Салоніки).

Найближчими родичами старослов'янської мови є македонська, болгарська, сербська, хорватська, словенська мови. Ставши мовою слов'янського православ'я, вона отримала також назву "церковнослов'янська".

Та мова ніколи не була рідною для східних слов'ян, що населяли Русь, – ні до ухвалення ними християнства, ні після. Вони розмовляли на численних східнослов'янських говорах, що лягли в основу української та білоруської мов.

Прийшовши в Русь разом із православ'ям, старослов'янська дістала статус книжної, чи писемної мови. Окрім церкви, її використовували як "єдино правильну" для складання документів, ведення літописів, написання листів, художніх творів тощо. Проте більшість людей розуміли її кепсько, тому для світських потреб користувачі писемної мови (писарі, переписувачі, літописці, письменники) поступово українізували її, тобто робили зрозумілішою, більш прийнятною.

Таким чином, з приходом християнства в Русі-Україні в Х–ХVIII століттях одночасно співіснувало кілька мов: власне східнослов'янські, на яких розмовляли тутешні племена та їхні нащадки, тобто ми з вами; старослов'янська (вона ж церковнослов'янська), що обслуговувала потреби православної церкви; і книжна українізована церковнослов'янська, яка вважалася "правильною", грамотною мовою, на якій вели діловодство, писали художні твори, листи й навіть викладали в навчальних закладах.

Усі відомі тексти ХI–XVIII століть, що дійшли до нас, написані або власне церковнослов'янською мовою (наприклад, "Ізборники Святослава"), або українізованою старослов'янською ("Слово о полку Ігоревім", "Повість врем'яних літ", "Повчання" Володимира Мономаха, твори Григорія Сковороди тощо).

Хоч як щільно стикалися українська і церковнослов'янська мови, проте в живу українську південнослов'янська лексика проникла незначно.

Але зовсім інша ситуація з російською, де старослов'янізми охоплюють не менш як третину словника, а якщо враховувати словотворчі морфеми, – більш як половину!

Таким чином слов'янізми становлять величезний пласт російської лексики. На це ще вказував російський популяризатор науки, перший освічений росіянин Михайло Ломоносов. У російській, на відміну від української, вони сприймаються як цілком "свої", за винятком рідковживаних або нарочито "церковних". Російський критик ХІХ століття Микола Добролюбов узагалі називав мову своїх сучасників "бестолковой смесью пяти языков".

Мабуть, некоректно взагалі говорити про запозичення чи асиміляцію слов'янізмів у російській мові, оскільки процес проникнення їх у мову тотожний її формуванню. Інакше кажучи, якби не було церковнослов'янської – не було б і російської.

Ще російський академік Олександр Шахматов на початку минулого століття підкреслював, що російська мова з'явилася внаслідок взаємодії церковнослов'янської мови зі східнослов'янською, тобто давньоукраїнською.

Щоправда, існує також припущення, що частина слов'янських племен, котрі населяли землі на північ від Русі, прийшли туди зі слов'янського півдня, тобто були південними слов'янами. Звідси та легкість, з якою російська мова увібрала в себе південнослов'янські ознаки.

Хто не знає ознак, за якими легко впізнати церковнослов'янізми в російській мові, нагадаю:

Неповноголосні форми заміть повноголосих -оро-, -оло-, -ере-: враг, влага, среда, плен.

Початкове ра-, ла- замість ро-, ло-: работа, ладья.

Звукосполучення жд замість ж: нужда, гражданин, прежде, одежда, хождение.

Щ замість ч: общий, освещение.

Є замість о: єдиный, Емеля.

Префікси воз-, из-, низ-, чрез-, пре-, пред-: возможный, изменение, низвергнуть, чрезмерный, прекрасный, предыдущий.

Суффиксы -ств, -ени(е), -ани(е), -знь, -тв; -ущ (-ющ), -ащ (-ящ): бедствие, суждение, изыскание, жизнь, битва, ведущий, пьющий, лежащий, смотрящий.

Слова з компонентами благо-, добро-, зло-, едино-, суе-, еже- тощо: благодарный, добропорядочный, злонамеренный, единоличный, суеверный, ежедневный.

Яким же чином відбувалося масове проникнення іншомовної лексики в мову племен, у тому числі й неслов'янських, що населяли Московію. Адже в живій російській мові від початку її формування фігурують чужі східнослов'янським діалектам слова й форми: время, сладкий, облако, средний, вредный, жизнь, мощь, избивать, восход, прежний, единственный, дважды, охранять, храбрый, Владимир, странный, вражда, каждый, между, возможно, прохладный тощо.

"Тріумфальна хода" церковнослов'янської мови пояснюється тим, що експансія на північ супроводжувалася посиленою місіонерською діяльністю священнослужителів і знаті.

Завойовники з Києва не просто йшли знімати дань із нових підданих, а несли також віру, нерозривно пов'язану з її мовою.

Початок формування російського етносу й мови припадає на ХII – XV століття, коли на основі східнослов'янських говірок та церковнослов'янської лексики починає формуватися російська мова.

Сучасна російська зберегла сліди живої двомовності, коли на завойованих територіях співіснували одночасно східнослов'янська мова дохристиянського періоду і нова, масово нав'язувана священнослужителями та освіченою знаттю. Є безліч паралельних форм, часом з різним значенням: холод – прохлада, сторона – страна, сидячий – сидящий, волость – власть, ровный – равный, ограда – ограждение, один – единый, выпытать – испытать, мороз – мразь тощо.

Змінилося декілька поколінь, поки християнська віра, як і церковнослов'янська лексика, міцно увійшли в життя народу, що формувався.

Таким чином, стає зрозумілим, чому російська мова прийняла слов'янізми, а українська – ні. До приходу старослов'янської мови в Русі вже існували сформовані наріччя, на які іншомовні елементи навіть упродовж кількох століть взаємодії не могли справити істотного впливу. На північ від Русі консолідація різноетнічних елементів відбувалася пізніше – під зовнішнім тиском, який супроводжувався прищепленням віри та її мови.

Отже, головна відмінність між українською та російською полягає в тому, що українська зберегла всі ознаки східнослов'янської мови, а російська сформувалася як суміш мов східних та балканських слов'ян.

Теми

Вахтанг Кіпіані: Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

Іван Монолатій: Як коломиєць монополізував український проєкт

"З признанєм треба згадати видавничу фірму коломийського книгаря Якова Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки... Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії", - писав книго- і пресознавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році.

Володимир В'ятрович: "Ми не можемо собі дозволити взаємного інтелектуального знищення". Володимир В'ятрович про скандал через плагіат в книзі Огієнка

Чим більше спостерігаю за дискусією довкола книги Віталія Огієнка "Голодомор. Історія неусвідомленої травми", тим більше занепокоєння вона в мене викликає. Вкотре в епіцентрі надмірно емоційної дискусії опинилася така чутлива тема як Голодомор. Надто часто вона стає полем для дуже токсичного зʼясування стосунків між їх учасниками, в яких лунають звинувачення не лише в непрофесійності, але навіть національній зраді.

Іван Городиський: Перша українська адвокатка: невідома доля Ольги Ганицької

Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.