Книжки дорожчі за життя!

Колись ознакою культурної людини була кількість і якість прочитаних нею книг. За книгами полювали, стояли в чергах, витрачали цілі маєтки на придбання рідкісних видань. Сказане стосується дозволеної в срср літератури. Полювання за українськими книгами, особливо ж забороненими, було не лише азартною грою колекціонерів, а часом ще й надто небезпечним заняттям.

Звичайне читання забороненої української літератури було для КДБ достатньою підставою, щоб занести цього читача в списки ворогів народу зі всіма подальшими наслідками.

Одну таку небезпечну гру з КДБ я мав необережність розпочати наприкінці 1981 року. Мені дуже хотілося прочитати кільканадцять заборонених на той час книг українських авторів, і я передав їх список моїй канадській тітці Ярині, яка розшукала і придбала їх для мене. Потім я вигадав хитрий (так мені здавалося) спосіб перевезти ці книги через залізну завісу.

В травні 1982 року з великою помпою святкувався 1500-річний ювілей Києва. З цієї нагоди часопис "News from Ukraine", завданням якого було розхвалювали совєтський спосіб життя серед української діаспори, оголосив конкурс для знавців історії Києва, який тривав багато місяців. Я побачив, що легко можу відповісти на всі запитання і вирішив невідкладно пересилати всі відповіді до тети Ярини, належно її проінструктувавши.

Вона ж вирішила відповідати київській редакції не особисто, а від імені своєї дочки Богданки, яка на той час була одружена з ліванським палестинцем і носила його прізвище Шаріф. Тож раз на тиждень з Чернівців до Торонта, а згодом з Торонта до Києва летіли перекладені англійською мовою та підписані B. Sharif відповіді, за зміст яких відповідав я.

Народжена в 1938 році в Чернівцях Богданка Будна - канадська бакалаврка в Монреалі в 1956 році

Конкурс ми виграли, а головним призом в ньому була безплатна подорож до Києва на святкування та вручення нагороди. Богданку пропустили з її багажем в аеропорту Бориспіль, де її зустрічали я і ще кілька членів нашої родини. Вона роздала привезені нею подарунки, щоб не возитися з ними до готелю, і так я непомітно отримав пакунок зі своїми книжками. Того ж дня я повернувся потягом в Чернівці і відніс цю заборонену літературу до свого друга, Сергія Золотарьова, в хаті якого вона переховувалася досить довго.

Володимир Старик і Сергій Золотарьов у військових таборах після закінчення університету влітку 1980 року

А далі було все решта. Офіційна програма прийняття переможців конкурсу в Києві та в Каневі, урочисте вручення призів, на якому Богданка виголосила тост "За незалежну і самостійну Україну!". Організаторам конкурсу після цього тосту відібрало мову, а їхні куратори з КДБ взялися до роботи. Перетрусили її речі в готелі, але нічого забороненого не знайшли і дозволили їй повернутися згодом в Канаду.

Колись напишу окремо про мої допити, які тривали в чернівецькому КДБ щоденно майже цілий вересень (перший допит тривав без перерви 8 годин!), але схованих книжок вони так і не знайшли. Я здав якраз екзамени в аспірантуру в Харківському університеті і мене відпустили туди, щоб я забрався з Чернівців на наступні три роки.

Читанням своїх книжкових скарбів з Канади я насолодився вже після повернення додому. Сьогодні ці твори вивчають діти в школі, але за совєтів про них не варто було навіть згадувати. Враховуючи ті страшні чистки серед української інтелігенції, які вело КГБ саме в той час, – мій вчитель географії Валерій Корицький саме в 1982 році отримав п'ятирічний термін ув'язнення за антирадянську пропаганду, – я ще легко відбувся.

Був і позитивний наслідок мого спілкування зі слідчими КДБ – я твердо вирішив всі свої сили віддавати для української справи. Коротко кажучи, я перестав відчувати себе фізиком, а став українським громадським діячем та, як дехто каже, українським істориком. Всім, хто підтримав мене у цьому рішенні, належиться моя сердечна подяка, а насамперед моїм батькам, моїм канадським родичам, і моєму другові Сергієві, на якого я міг покластися в найважчі моменти свого життя!