Книжки дорожчі за життя!

Колись ознакою культурної людини була кількість і якість прочитаних нею книг. За книгами полювали, стояли в чергах, витрачали цілі маєтки на придбання рідкісних видань. Сказане стосується дозволеної в срср літератури. Полювання за українськими книгами, особливо ж забороненими, було не лише азартною грою колекціонерів, а часом ще й надто небезпечним заняттям.

 

Колись ознакою культурної людини була кількість і якість прочитаних нею книг. За книгами полювали, стояли в чергах, витрачали цілі маєтки на придбання рідкісних видань. Сказане стосується дозволеної в срср літератури. Полювання за українськими книгами, особливо ж забороненими, було не лише азартною грою колекціонерів, а часом ще й надто небезпечним заняттям.

Звичайне читання забороненої української літератури було для КДБ достатньою підставою, щоб занести цього читача в списки ворогів народу зі всіма подальшими наслідками.

Одну таку небезпечну гру з КДБ я мав необережність розпочати наприкінці 1981 року. Мені дуже хотілося прочитати кільканадцять заборонених на той час книг українських авторів, і я передав їх список моїй канадській тітці Ярині, яка розшукала і придбала їх для мене. Потім я вигадав хитрий (так мені здавалося) спосіб перевезти ці книги через залізну завісу.

В травні 1982 року з великою помпою святкувався 1500-річний ювілей Києва. З цієї нагоди часопис "News from Ukraine", завданням якого було розхвалювали совєтський спосіб життя серед української діаспори, оголосив конкурс для знавців історії Києва, який тривав багато місяців. Я побачив, що легко можу відповісти на всі запитання і вирішив невідкладно пересилати всі відповіді до тети Ярини, належно її проінструктувавши.

Вона ж вирішила відповідати київській редакції не особисто, а від імені своєї дочки Богданки, яка на той час була одружена з ліванським палестинцем і носила його прізвище Шаріф. Тож раз на тиждень з Чернівців до Торонта, а згодом з Торонта до Києва летіли перекладені англійською мовою та підписані B. Sharif відповіді, за зміст яких відповідав я.

 
Народжена в 1938 році в Чернівцях Богданка Будна - канадська бакалаврка в Монреалі в 1956 році

Конкурс ми виграли, а головним призом в ньому була безплатна подорож до Києва на святкування та вручення нагороди. Богданку пропустили з її багажем в аеропорту Бориспіль, де її зустрічали я і ще кілька членів нашої родини. Вона роздала привезені нею подарунки, щоб не возитися з ними до готелю, і так я непомітно отримав пакунок зі своїми книжками. Того ж дня я повернувся потягом в Чернівці і відніс цю заборонену літературу до свого друга, Сергія Золотарьова, в хаті якого вона переховувалася досить довго.

 
Володимир Старик і Сергій Золотарьов у військових таборах після закінчення університету влітку 1980 року

А далі було все решта. Офіційна програма прийняття переможців конкурсу в Києві та в Каневі, урочисте вручення призів, на якому Богданка виголосила тост "За незалежну і самостійну Україну!". Організаторам конкурсу після цього тосту відібрало мову, а їхні куратори з КДБ взялися до роботи. Перетрусили її речі в готелі, але нічого забороненого не знайшли і дозволили їй повернутися згодом в Канаду.

Колись напишу окремо про мої допити, які тривали в чернівецькому КДБ щоденно майже цілий вересень (перший допит тривав без перерви 8 годин!), але схованих книжок вони так і не знайшли. Я здав якраз екзамени в аспірантуру в Харківському університеті і мене відпустили туди, щоб я забрався з Чернівців на наступні три роки.

Читанням своїх книжкових скарбів з Канади я насолодився вже після повернення додому. Сьогодні ці твори вивчають діти в школі, але за совєтів про них не варто було навіть згадувати. Враховуючи ті страшні чистки серед української інтелігенції, які вело КГБ саме в той час, – мій вчитель географії Валерій Корицький саме в 1982 році отримав п'ятирічний термін ув'язнення за антирадянську пропаганду, – я ще легко відбувся.

 

Був і позитивний наслідок мого спілкування зі слідчими КДБ – я твердо вирішив всі свої сили віддавати для української справи. Коротко кажучи, я перестав відчувати себе фізиком, а став українським громадським діячем та, як дехто каже, українським істориком. Всім, хто підтримав мене у цьому рішенні, належиться моя сердечна подяка, а насамперед моїм батькам, моїм канадським родичам, і моєму другові Сергієві, на якого я міг покластися в найважчі моменти свого життя!

Теми

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.