Світлина, зроблена за кілька років до арешту

Горда красива дівчина на фото - Дося Куриляк (Кувік). Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський, тепер це Румунія, на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її в один із таборів ГУЛАГу.

 

Бувають і непрості фотографії. Такі, що за ними ховаються глибокі історії. Ця – одна з таких. Бо ж коли я публікував світлину у Фейсбуці з метою ідентифікувати, хто і звідки може бути ця горда красива дівчина, не знав, що це Дося Куриляк (Кувік).

Чимало людей захопилися її поставою та вродою. Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський (сьогодні Румунія), на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її у один з таборів ГУЛАГу.

Як йдеться у книзі "Реабiлiтованi історією" про закарпатців, "Куреляк Дося Iванiвна, 1923 р. народження, смт Ясiня Рахiвського ройону Закарпатської областi, українка, освiта початкова, безпартiйна. Проживала в смт Ясiня, домогосподарка.

Закарпатським обласним судом 17 сiчня 1948 р. засуджена на 8 р. позбавлення волi. Реабiлiтована у 1992 р.". Загалом у книзі реабілітованих із Закарпаття вказано 8 людей із прізвищем Куриляк. Найбільший термін арешту – у Досі.

Рід Куриляків з Лазещини (колись частина Ясіня) згадують як працьовитий та заможний. Це була багата гуцульська патріотична сімʼя, що мала велику кількість худоби і землі. Зрештою, як багато інших гуцульських родин з Рахівщини.

У 1947 році совєти звинуватили Досю (тоді 24-річну) у співпраці з "лісовиками" – прихильниками ОУН та УПА, і відправили до таборів у Вологду. Після заслання вона повернулася у рідне село, де прожила все життя, до 92 років.

Її згадують як вправну господиню, яка разом з чоловіком виховала гарних дітей і онуків, дотримуючись глибоких релігійних гуцульських традицій. І сьогодні її нащадки – хороші господарі, і вродливі, як їх бабуся красуня-гуцулка.

Коли хтось має сумніви щодо українськості Закарпаття, мені хочеться показувати саме такі фотографії, за якими ховається справжня історія.

Юрій Рудницький: Іван Мазепа. Не так тії вороги...

Гетьманування Івана Мазепи було отруєне "теплими" стосунками з анархічною Запорозькою Січчю, з популярним серед січовиків фастівським полковником Семеном Палієм – цими живими втіленнями "Духу Одвічної Стихії". А ще - з власною старшиною. Точніше, з тими, хто в часи позбавлення булави Івана Самойловича висунув його, тоді ще мало кому відомого генерального осавула, на гетьмана, сподіваючись зробити його маріонеткою в своїх руках. Однак гетьман успішно усунув усіх конкурентів.

Іван Ольховський: Про "оригінальність" поглядів Миколи Бендюка на події 1940-1942 років на Поліссі та роль у них Тараса Бульби-Боровця

Незважаючи на появу в Україні низки наукових досліджень діяльності засновника УПА "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця, визнання його Законом України борцем за незалежність, увічнення пам'яті в назвах вулиць, час від часу з'являються публікації, що базуються на вигадках, домислах, перекрученнях фактів, що дискредитують поліського отамана.

Юрій Юзич: Правильний мадяр

Бойовий генерал Ференц Фаркаш де Кішбарнак — командир VI армійського корпусу. Вважав, що Україна у Третій світовій війні буде ключовою опорою Заходу. Захоплювався УПА та очолював створений банедрівцями Антибільшовицький блок народів (АБН).

Олег Пустовгар: Соратник Симона Петлюри, діяч УНР, театральний оглядач, дослідник авангардного мистецтва: 130 років Василю Бутенку (Хмурому)

8 лютого 1896 року на Полтавщині народився Василь Бутенко (Хмурий) – військовий діяч Української Народної Республіки (УНР), соратник Симона Петлюри, журналіст, мистецтвознавець, театральний оглядач, один із перших вітчизняних дослідників авангардного мистецтва, жертва кремлівського російсько-комуністичного терору.