Світлина, зроблена за кілька років до арешту

Горда красива дівчина на фото - Дося Куриляк (Кувік). Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський, тепер це Румунія, на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її в один із таборів ГУЛАГу.

 

Бувають і непрості фотографії. Такі, що за ними ховаються глибокі історії. Ця – одна з таких. Бо ж коли я публікував світлину у Фейсбуці з метою ідентифікувати, хто і звідки може бути ця горда красива дівчина, не знав, що це Дося Куриляк (Кувік).

Чимало людей захопилися її поставою та вродою. Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський (сьогодні Румунія), на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її у один з таборів ГУЛАГу.

Як йдеться у книзі "Реабiлiтованi історією" про закарпатців, "Куреляк Дося Iванiвна, 1923 р. народження, смт Ясiня Рахiвського ройону Закарпатської областi, українка, освiта початкова, безпартiйна. Проживала в смт Ясiня, домогосподарка.

Закарпатським обласним судом 17 сiчня 1948 р. засуджена на 8 р. позбавлення волi. Реабiлiтована у 1992 р.". Загалом у книзі реабілітованих із Закарпаття вказано 8 людей із прізвищем Куриляк. Найбільший термін арешту – у Досі.

Рід Куриляків з Лазещини (колись частина Ясіня) згадують як працьовитий та заможний. Це була багата гуцульська патріотична сімʼя, що мала велику кількість худоби і землі. Зрештою, як багато інших гуцульських родин з Рахівщини.

У 1947 році совєти звинуватили Досю (тоді 24-річну) у співпраці з "лісовиками" – прихильниками ОУН та УПА, і відправили до таборів у Вологду. Після заслання вона повернулася у рідне село, де прожила все життя, до 92 років.

Її згадують як вправну господиню, яка разом з чоловіком виховала гарних дітей і онуків, дотримуючись глибоких релігійних гуцульських традицій. І сьогодні її нащадки – хороші господарі, і вродливі, як їх бабуся красуня-гуцулка.

Коли хтось має сумніви щодо українськості Закарпаття, мені хочеться показувати саме такі фотографії, за якими ховається справжня історія.

Юрій Юзич: Пласт в Ірані

На фото – «Перська жіноча молодь, зорганізована в Пласті». Саме так підписав цю світлину популярний український жіночий часопис «Жінка» у 1936 році. Розповідаючи про те, як особисто шейх займався просуванням жіночих прав у країні, яка опісля змінить свою назву на Іран.

Юрій Юзич: Дмитро Кочержук. Особистий ад'ютант командарма Михайла Омеляновича-Павленка

Віднайдено світлину особистого ад'ютанта командарма Михайла Омеляновича-Павленка. Про цього свого помічника легендарний генерал написав окремий спогад, який видав брошурою. За твердженням Омеляновича-Павленка це був "один галичанин поміж наддніпрянцями" в найближчому оточенні генерала під час Зимового походу. В групі запорожців, яка трансформувалось в особистий конвой командарма.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.