Утойя - острів збереження пам'яті

Збираючись у поспіху у відрядження в Норвегію, не мала змоги уважно прочитати програму, тому коли організатори запитали, чи їду я з ними в перший дискусійний день на острів, я відповіла, що так. І тільки ввечері перед поїздкою зрозуміла, що острів – це Утойя.

Ось так їдеш з країни, яка проживає щоденний біль, читаєш новини з рідного Харкова, а далі потрапляєш в Утойю і думаєш: від болю не втечеш. Надалі буду уважніша до таких запрошень, щоб не переживати ретравматизацію, через яку проходиш, читаючи імена загиблих, як вони втікали, як писали останні повідомлення рідним, як загалом простір щасливого дитинства і юності став простором смерті і болю...

Але Утойя може багато навчити.

Для тих, хто знає про справу Брейвіка, але не пов'язує її з Утойєю, нагадаю, що 22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Кожен четвертий норвежець знав когось із загиблих.

Молодіжні літні табори в Утойї почали організовуватися майже 100 років тому – спочатку для дітей з бідних родин, згодом острів став місцем для зустрічей учасників молодіжної лівої політичної групи AUF (Workers' Youth League) – молодих лідерів з Норвегії, але й інших країн, які планували згодом поєднати своє життя з політикою та активізмом. Нинішній генсек НАТО Йенс Столтенберґ кілька років очолював AUF і був прем'єр-міністром Норвегії в час трагедії.

В історії Утойї були суперечливі сторінки: тут отримав тимчасовий прихисток Троцький, під час окупації Норвегії в Утойї збиралися нацисти. Але поза цим історичним і політичним контекстом, Утойя – невеликий доглянутий острів з хвойним лісом, акуратними стежками, галявинами для розмов навколо вогнища, дерев'яними будиночками і місцями для наметів. Кілька поколінь норвежців проводили тут літо, навчалися, відпочивали, закохувалися, розпочинали свою політичну кар'єру, обговорювали зміни, необхідні Норвегії. Більшість загиблих під час теракту – 16-19-річні норвежці.

Після 22 липня 2011 року Утойя мала пройти довгий шлях суспільних обговорень, яким має бути це місце. Молодь, яка й далі хотіла збиратися в Утойї, вимагала забрати всі знаки, які б їм нагадували про біль, натомість рідні загиблих хотіли, щоб їм лишили простір для їхньої пам'яті.

З таким складним запитом в Утойї почав працювати Jørgen Watne Frydnes, який нещодавно став директором Норвезького ПЕН і очолив Нобелівський комітет. Йорґен вирішив, що в основі меморіалізації цього місця буде розмова: кілька місяців свого життя він присвятив зустрічам з рідними загиблих – Йорґен відвідав кожну родину і почув їхні думки, чим має стати Утойя для Норвегії.

Уже незабаром в Утойю знову повернулися щорічні конференції і літні табори для молоді, але нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя". Питання, яке виникло на початку, – стерти чи зберегти, – втілює будівля колишньої кав'ярні, в якій Брейвік убив багатьох молодих людей. Команда Йорґена вирішила зберегти це місце для пам'яті, але водночас вони звели навколо будівлі новий корпус, назвавши його "Будинок, що захищає".

Навколо нього встановлено кілька сотень дерев'яних дощок, що уособлюють тих, хто вижив після теракту, за ними – ряд дощок, що символізують загиблих: ті, що вижили, захищають і зберігають пам'ять про загиблих. Усередині будівлі можна побачити похвилинну хронологію трагедії, прочитати історії загиблих, написати їм листівку пам'яті, в окремих кімнатах кав'ярні досі зберігаються квіти, іграшки і камінці, які приносили в пам'ять про загиблих.

Ще один простір пам'яті на острові має форму металевого кільця, на якому вигравіювані імена загиблих – коли в цій частині острова підіймається сонце, світло просвічує крізь викарбувані імена. На цьому кільці досі зазначені не всі імена – в Утойї вважають, що найголовніше в процесах меморіалізації пам'ятати про переживання горя і час, необхідний для цього: коли настане час і рідні захочуть додати імена загиблих, вони зможуть це зробити. Цей меморіал розробляли і втілювали батьки вбитих дітей.

Загалом в Утойї мене не полишало відчуття обережної уваги до болю: процес збереження пам'яті був довгим, але він включав у себе не лише побудову меморіальних місць, але й залучення рідних загиблих – щоб не нашкодити, щоб пам'ять була спільною, а не формальною.

На дискусії в Утойї я говорила про те, що цей досвід може бути дуже важливим для України, хоча водночас сьогодні у нас немає можливості для довгої розмови і пошуку рішень, бо війна триває, бо місць, де нам потрібно буде зберегти нашу пам'ять і біль і водночас продовжити життя – сотні. Бо загиблих – тисячі. Але у пошуку відповідей на ці складні питання про наші щоденні трагедії з нами може бути й досвід Утойї.

В Утойї також говорять, що тут зберігають пам'ять до загиблих і не увічнюють і не масштабують постать убивці. Нагадаю, що Брейвіка засудили до 21 року позбавлення волі. В січні він подав позов проти норвезького уряду, заявляючи про порушення своїх прав – він не має права на листування і зустрічі. Позов було відхилено.