Давайте шукати репресованих разом!

Незважаючи на те, що реконструкція приміщення Архіву на Пухівській у зв'язку з війною тимчасово призупинена, одним із ефективних інструментів відновлення правдивої родинної історії став Сервіс з пошуку інформації про репресованого в один клік. Команда Архіву національної пам'яті запустила його минулого року до символічної дати – Дня пам'яті жертв політичних репресій. За майже 13 місяців послугами Сервісу скористалися 412 заявників.

 

Рік тому в Інстаграмі Архіву національної пам'яті заявниця написала незвичне прохання. "Ви моя єдина надія відновити втрачену через окупацію історію. 27 квітня 2021 року я писала пост про своїх репресованих родичів. Коли опинилась в окупації, його, на жаль, довелося видалити. Наскільки я пам'ятаю, ви робили скріншоти моєї публікації. Чи не могли б ви надіслати мені їх, будь ласка?". Ми знайшли цей допис і надали людині. Свідомо не пишу тут прізвище громадянки, щоб не наражати заявницю та її рідних на зайву небезпеку.

Звернення людини доводить, що геноцид українців росією триває. Росія намагається вбити двічі – спершу фізично, потім стерти будь-яку інформацію про вбитого з пам'яті рідних. Росія воює за інтелект людей, їхню самоідентифікацію. Тому створення можливостей для людей знайти правду про своїх репресованих рідних – основне завдання Архіву національної пам'яті на час війни.

Незважаючи на те, що реконструкція приміщення Архіву на Пухівській у зв'язку з війною тимчасово призупинена, одним із ефективних інструментів відновлення правдивої родинної історії став Сервіс з пошуку інформації про репресованого в один клік. Команда Архіву національної пам'яті запустила його минулого року до символічної дати – Дня пам'яті жертв політичних репресій.

Втілилася моя давня мрія: спростити для заявників виявлення інформації про репресованих. Адже послуга дає можливість усім охочим впродовж п'яти хвилин надіслати звернення з пошуку інформації про репресовану особу відразу в усі українські архіви, де може бути така інформація.

Це були зусилля колективу Архіву подолати існуючі серед частини громадян стереотипи про архіви як консервативні установи. Це була наша неодноразова спроба застосовувати сучасні технології в комунікаціях між заявниками та архівами.

Дієвість Сервісу для громадян підтверджують слова однієї із користувачок: "Щиро дякую за такий зручний сервіс! Бо сама не наважувалась писати в різні архіви, а так вийшло дуже зручно!"

Коротко проаналізую діяльність згаданого Сервісу.

Відразу зазначу, що у зв'язку з розпорошеністю архівних справ, заявникам доводиться шукати інформацію про своїх репресованих рідних, щонайменше, в чотирьох установах: галузевих державних архівах Служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ, державних архівах областей та ліквідаційних комісіях Управління МВС України в областях (головних управліннях Національної поліції) за місцем народження, проживання та арешту репресованого.

За майже 13 місяців послугами Сервісу скористалися 412 заявників. Люди шукали інформацію про 627 репресованих громадян та направили 2438 звернень у різні архіви.

За цей час найбільше звернень прогнозовано надійшло до галузевих державних архівів: Служби безпеки України – 480 та Міністерства внутрішніх справ України – 447. Упродовж року показники звернень у вищезазначені установи залишаються високими, незважаючи на те, що надсилання звернень до них стало опцією на вибір ще в перші тижні діяльності Сервісу, оскільки значна частина громадян раніше вже зверталася з такими ж запитами.

До державних архівів областей звернулося 755 осіб, до ліквідаційних комісій УМВС в областях – 682 громадянина. У першу трійку за кількістю звернень увійшли державні архіви та ліквідаційні комісії УМВС (головні управління Національної поліції) у Київській, Вінницькій та Дніпропетровській областях – від півсотні до майже ста звернень.

Команда Архіву національної пам'яті надала можливість заявникам звертатися в усі державні архіви областей, включно з державними архівами міста Києва, Київської та Полтавської областей.

Колектив Архіву свідомий того, що відповідно до Указу Президії Верховної Ради України № 1525-XII від 9 вересня 1991 р. "Про передачу архівних документів Комітету державної безпеки України до державних архівів республіки" у всіх регіонах (за винятком м. Києва, Київської та Полтавської областей) з архівів обласних управлінь СБУ до відповідних державних архівів областей було передано 169 000 слідчих справ на реабілітованих осіб.

 
Указ Президії Верховної Ради України № 1525-XII від 9 вересня 1991 року "Про передачу архівних документів Комітету державної безпеки України до державних архівів республіки" (офіційний вебпортал парламенту України)

Однак аналіз звернень свідчить, що громадяни просять не лише знайти архівно-слідчі справи репресованих родичів, а також просять надати всю наявну інформацію про жертву комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років. Така інформація може міститися в різних видах документів: кримінальні (слідчі) справи, справи про адміністративні правопорушення, оперативно-розшукові, контррозвідувальні, інші оперативні справи, внутрішня, вхідна та вихідна кореспонденція, картки тощо.

Ці документи "створювали" численні репресивні органи комуністичного тоталітарного режиму: ЧК-КГБ, Головне розвідувальне управління, Управління контррозвідки "СМЕРШ", міліція, юстиція, прокуратура, суди, трибунали.

Усі згадані види документів є у кожному державному архіві області. У 2016 році на виконання Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років" усі державні архіви провели перегляд наявних документів та виявили 2 260 416 справ у 3 245 фондах, у яких міститься виключно архівна інформація репресивних органів СРСР за 1917–1991 роки.

Усі зацікавлені можуть ознайомитися з переліком архівних фондів кожного конкретного архіву на офіційному веб-сайті Архіву національної пам'яті або на старій версії веб-сайту Укрдержархіву. За результатами вищезазначеної ревізії державний архів кожної області та міста Києва зберігають у себе десятки тисяч справ на репресованих.

 
Списки архівних фондів, де міститься виключно архівна інформація репресивних органів за 1917-1991 роки, загалом та по кожному архіву на сайті Архіву національної пам'яті

Однак частина заявників не зовсім розуміє у яких саме архівах шукати інформацію, особливо за територіальним принципом. Для цього у сервісі передбачені легкі текстові підказки, які радять надіслати звернення до відповідних державних архівів областей чи ліквідаційних комісій УМВС (головних управлінь Національної поліції) в областях за місцем народження, проживання та арешту репресованого.

На сайті Архіву передбачено також захист від спаму та ботів. Так, існує обмеження у виборі не більше трьох державних архівів областей та ліквідаційних комісій управлінь МВС (головних управлінь Національної поліції) в областях. Окрім того, у цій електронній формі є додаткова система reCAPTCHA. Її обов'язково мусить пройти кожен заявник перед надсиланням звернення.

Для команди Архіву національної пам'яті було важливим отримати зворотній зв'язок від усіх учасників пошуків – від архівів, куди направлялися звернення, і від заявників, для задоволення потреб яких цей Сервіс і створили. З цією метою ми надіслали листи до кожного архіву та ліквідаційної комісії УМВС (головного управління Національної поліції), куди надходили звернення за допомогою Сервісу, з проханням надати свої зауваження.

Ось декілька втілених пропозицій щодо покращення роботи сайту, запропонованих архівами. Забезпечили можливість додавання до 4 вкладень по 2 Мб кожна (відповідей з архівів, довідок про реабілітацію, вже наявної інформації в книгах, довідок з місця відбування покарання тощо).

Окремо виділили рядок з електронною поштою заявника, на яку має приходити відповідь архіву. З'явилися три окремих обов'язкових поля: прізвище, ім'я, по батькові, замість одного об'єднаного. Добавили дату заяви та підпис у форматі прізвище, ім'я та по батькові заявника. Надали можливість заявнику та кожному архіву "бачити" перелік всіх інституцій, в які надіслане дане звернення.

Ключовим питанням для команди Архіву національної пам'яті щодо роботи Сервісу протягом року було: чи змогли заявники отримати відповідь від установ на свої звернення і наскільки новою є інформація про репресовану особу у цих відповідях? Наші заявники стверджували, шо відповіді на їхні звернення надходять. Складніше було визначити наскільки новою для заявників була інформація про репресованих родичів, але вона однозначно є.

Про Галузевий державний архів Служби безпеки України та про державні архіви областей знає значна частина громадян, багато з яких вже встигли отримати від них інформацію про своїх репресованих рідних. Проте одночасне звернення до різних архівів, у яких може бути інформація про репресованого, інколи дає неочікувані результати. Наприклад, один із заявників виявив, що крім архівної справи на його прадіда в Управлінні СБУ в Черкаській області, в Державному архіві Черкаської області зберігається справа на брата прадіда, який теж був репресований, розстріляний і згодом реабілітований.

В іншому випадку Галузевий державний архів СБУ надав скановану копію протоколу рішення трійки при Житомирському облуправлінні НКВД УРСР, а Державний архів Житомирської області запросив заявника особисто ознайомитись з матеріалами справи у читальній залі архіву.

Актуальність роботи Сервісу найкраще підтверджують відгуки заявників про знайдені справи в ліквідаційних комісіях УМВС (головних управліннях Національної поліції). Адже про існування архівних слідчих справ на репресованих в цих установах знає незначна кількість громадян.

Ось лише деякі цитати від заявників про знайдену інформацію в архівах системи МВС: "Тільки завдяки Сервісу я отримав інформацію від ліквідаційної комісії управління МВС України в Тернопільській області про наявність слідчої справи", "Головне управління Національної поліції в Черкаській області надіслало особову картку з примусового виселення".

Найякравіший приклад ефективності роботи Сервісу з пошуку інформації про репресованого в один клік від Архіву національної пам'яті, на мою думку, це слова заявниці, яка повідомила, що якби не Сервіс, то вона ніколи не наважилася б звернутися до архівів: "Плюсом було те, що мене за запитом від Сервісу зареєстрували в читальний зал. Мені потрібно було тільки підтвердити телефоном свій приїзд. Мабуть, це єдине, що якось стримувало самостійно почати щось шукати".

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.