Про педагогіку, натхненну чекістами

Вчора ми опублікували на сайті Український інститут національної пам'яті висновок експертів щодо постаті відомого українського совецького педагога та публіциста Антона Макаренка (лінк на висновок буде в коментарях) і маю зізнатися, що для мене ця історія стала не аби яким професійним викликом. Наші фахівці декілька разів перевірили дані по ньому і я особисто ініціював отримання додаткових матеріалів з архіву.

Справа в тому, що я закінчував педагогічний університет і педагогіки під різним соусом у мене було не менше ніж філософії, яка була моїм профільним предметом. Ми роками читали твори класиків педагогіки, вивчали дидактичні концепції і біографії видатних вихователів від Античності до сучасності. Але нам ніколи і ніхто не розповідав і не акцентував, що Макаренко був справжнім "чекістом" чи "нквдистом".

Більше того, я чітко пам'ятаю, як наші навіть дуже хороші педагоги, даючи настанови до читання "Педагогічної поеми" (чи не найвідомішого твору радянської педагогіки) казали, що в ній є деякі неактуальні речі з радянського часу і певні розділи читати не обов'язково, але загалом це дуже хороший текст.

Тобто було нормою педагогічного процесу не проблематизувати співпрацю Макаренка з репресивними органами (поза тим, що він працював у виправних закладах). І це при тому, що вивчаючи того ж Мартіна Гайдеггера в рамках філософських курсів, ми не раз обговорювали питання його співпраці із нацистами, членство в НСДАП. Обговорювали в етичному і в методологічному сенсах. Це були дійсно важливі та корисні дискусії для розуміння історичного контексту та європейської філософії ХХ століття. Але щодо Макаренко чомусь завжди панувала змова мовчання.

І от ми офіційно публікуємо чіткі підтвердження, що він був штатним співробітником НКВД. Доволі не довго, - трохи більше року (1935-1936), - але безсумнівно, що був саме співробітником, а не агентом чи інформатором, щодо яких закон жорстких санкцій не містить.

Після того не полінувався і переглянув ще раз його твори. І що я бачу? У ключовому творі Антона Семеновича, у тій самій "Педагогічній поемі" (1931 р.), міститься цілий розділ в якому він оспівує і буквально глорифікує чекістів. Вражає те, що у "Поемі" він чітко проголошує, що чекісти є для нього педагогічним зразком, на прикладі якого має відбуватися виховання дітей. І далі констатує, що усвідомлення цього стає "відправною точкою його педагогічного мислення", а його педагогіка "є педагогікою більшовицькою".

Далі набрав декількох колег, які закінчували педагогічні виші незалежної України в різні роки. Всі вони підтвердили, що ніколи їх наставники під час навчання не порушували цього питання, тим паче не виносили на детальне обговорення. Навіть молоді викладачі не торкалися цієї теми.

Що ж тепер? В публічному просторі (назви вулиць, закладів освіти, назви юридичних осіб, пам'ятники) ім'я Макаренка не може глорифікуватися і нормалізуватися. Водночас обмеження не поширюються на дослідження діяльності та його творчої спадщини, зберігання, купівлю/продаж, читання видань його творів, експонування пов'язаних з педагогом предметів та документів у музеях тощо.

Окремо хочу наголосити, що ніхто не заперечує внесок Макаренка в науку чи освіту. І дійсно, в законі "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії" є виключення щодо кенселінгу людей, які пов'язані із захистом політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитком української національної державності, науки, культури.

Але вони не поширюються на Макаренка. Бо у законі немає жодних виключень і пом'якшуючих обставин для людей, які працювали у репресивних органах комуністичного тоталітарного режиму (ЧК, ОГПУ, МГБ, НКВД, КГБ та інших).

Може такі заходи нарешті познімають бронзу з нашої історії і запросять суспільство (зокрема і поважних професорів та викладачів педагогіки) для дорослого, чесного і критичного осмислення минулого? Не викреслюючи складні біографії та проблеми безслідно, не замовчуючи їх, але разом із тим не глорифікуючи та не уславлюючи там, де це виглядає недоречним чи абсурдним.