Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

 
ЕСКІЗ НВМК СЕРГІЯ ДЕРБІНА

Козацький хрест і плита. Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників. 

Я відразу був за хрест і за матеріал пісковик. Бо така є традиція з козацьких часів. Більша частина військових поховань з часів визвольних змагань за незалежність, які дійшли до наших часів або зафіксовані на світлинах, - це хрести. Рідше - плити, де хрест лишається ключовим візуальним елементом.

Поховання вояків УСС, УГА, Армії УНР, УПА, дивізії "Галичина", які можемо бачити в Україні та діаспорі - це здебільшого хрести. Поховання дисидентів, інших учасників руху опору, вояків УНСО, учасників АТО-ООС і вже цієї війни в абсолютній більшості - це хрести. Бо це не тільки і вже не стільки релігійний, скільки національний маркер.

Вояцькі нагороди від УСС і УНР і до часів Залужного і Сирського - це здебільшого хрести. І воїни-атеїсти, мусульмани, юдеї, язичники їх отримували і отримують. Бачив не раз це. Про відмови не чув, але якщо вони і були, то це одиничні випадки. Тому що це не про релігію, а про національну єдність, яка спирається на традиції. Чи мають рацію прихильники ідеї "тільки плити" - ні.

Розумію, про що вони, але не підтримую. Що важливіше - стрункість одноманітних кам"яних брил чи національний характер першого військового кладовища, де держава бере на себе обов"язок довічне утримання і вшанування воїнів. На мій погляд, це фальшиве протиставлення.

Бо суцільні ряди хрестів так само забезпечують відчуття військового строю. І рівність всіх героїв - від рекрута до генерала. Але ж хрести частина суспільства не приймає. Ок. Розумію. Але чому та частина суспільства не чує тих, кому гранично важливо - з релігійних чи національних міркувань - бути похованим під козацьким хрестом? Чому чути одних - це емпатія і норма, а чути інших - якось обійдуться. Тому і виник компроміс. І хрест, і плита. Бо таким є суспільство.

І ухвалення рішення на користь одного з варіантів - це завідомо очевидний скандал. Уявімо, що уряд каже - плита. То половина хейтерів відразу почали б розповідати, що це безлика плита є символом неповаги до нації козацького роду, визвольних традицій і так далі.

Чи візуальне сприйняття сусідства двох форм надгробків не ок? На мій погляд, це на ескізі виглядає гідно. Тому можу лише привітати всіх, хто чекає на створення НВМК. Місця, де буде вшановано учасників і переможців головної події національної та світової історії на пам"яті нашого покоління.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина ІІ

У період 1917–1921 рр. відбувся колапс Другої російської імперії, а контрольована більшовиками територія у 1918–1919 рр. стиснулася до меж XVI століття. Своє прагнення незалежності продемонстрували більшість народів колишньої Росії, і деяким з них вдалося створити власні держави. Через це пройшли всі переможені у Першій світовій війні імперії.

Олексій Мустафін: Формула миру, вагітна війною. Спроба примирити протестантів з католиками, яка ще більше посварила їх між собою

Закон Священної Римської імперії, схвалений рейхстагом 1555 року в Авгсбурзі, у світі більше відомий під іменем Авгсбурзького релігійного миру. Адже він вперше – і фактично, і юридично - визнав за підданими імператора, які були християнами, право обирати конфесію.