І як ви це збираєтеся зробити?

"Спостерігаючи зростання популярності згадок про Організацію Українських Націоналістів та Українську Повстанську Армію в Україні, Сейм Республіки Польща визнає, що необхідно докласти зусиль на державному рівні для усунення такого типу ставлення". Це фрагмент резолюції Сейму Польщі від 26 липня цього року. Третього року нашої визвольної війни проти російськх окупантів.

 

"Спостерігаючи зростання популярності згадок про Організацію Українських Націоналістів та Українську Повстанську Армію в Україні, Сейм Республіки Польща визнає, що необхідно докласти зусиль на державному рівні для усунення такого типу ставлення".

Це фрагмент резолюції Сейму Польщі від 26 липня цього року. Третього року нашої визвольної війни проти російськх окупантів.

Ну, що сказати...

Я ніколи не приховував своїх ягеллонських переконань. Не приховував того, що мені близька польська історія і культура - так само, як і українська. Не приховував і свого критично-вибіркового ставлення до підпільних рухів, як польського, так і українського.

Однозначно вважаю Волинську різанину злочином, якого не мало бути.

Але, панове депутати Сейму, от як ви собі уявляєте усунення згадок про знакових постатей українського визвольного руху та й про сам визвольний рух у воюючій країні? Яка, до речі, захищає й вашу країну.

Так, повага до постатей визвольного руху і до самого руху не звільняє від критичного ставлення до них. У всіх них шафи просто ломляться від скелетів. Стосується, до речі, однаково як українців, так і поляків.

Для науковця чи журналіста нема героїв - є лише об'єкти досліджень.

Однак, коли я жертвую кошти на дрони для різних військових частин, то не питаю про ставлення їхніх бійців до ОУН, Бандери тощо (один мій приятель навіть сказав, що ми всі в Україні зараз бандерівці, незалежно від нашого ставлення до Бандери - ну, тут, як кажуть, назвіть хоч горщиком, але гаразд). Більш за те - мені на це глибоко начхати.

Мене цікавить, щоб ці дрони, на які я віддаю свої кровні гривні, стирали на порох русню. А ставлення того, хто їх запускає, до ОУН і її персонажів - для мене то справа третя, якщо взагалі не десята.

І така позиція мала би бути притамання всім людям при здоровому глузді, в кого розвинутий інстинкт самозбереження. Причому по обидва боки українсько-польського кордону.

Коли в 2014 році київська полонія збирала кошти для Батальйону ОУН, який уже воював на Донбасі, ставлення бійців батальйону до Степана Бандери їх, гадається, цікавило менш за все - і ті, й інші разом пройшли Революцію Гідності.

Навряд чи це питання цікавить і бійців Польського добровольчого корпусу, який воює на боці України, але також і за Польщу.

Це ж бо моя країна, панове депутати Сейму сучасної Речі Посполитої, зараз antemurale christianitatis, чим колись була наша з вами спільна країна Річ Посполита ягеллонська. А ще раніше - Велике Князівство Литовське.

А ви зараз - за нашими спинами. І не варто про це забувати.

За всієї, так би мовити, вдячності за допомогу в нашій боротьбі - за нашу і вашу свободу.

Богдан Червак: В Україну повернуть останки тещі Євгена Коновальця та Андрія Мельника Марії Федак

У Люксембургу відбулася ексгумація праху Марії Федак – матері Софії Федак-Мельник, дружини Голови ОУН Андрія Мельника.

Юрій Бутусов: Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.

Олексій Мустафін: Руйнівник системи. Іполіто Ірігоєн на чолі аргентинських радикалів

Історію держав Латинської Америки по інший бік Атлантики звикли сприймати як "вічне повторення", що нібито ніяк не дозволяє їм позбутися статусу периферії індустріального (а тепер вже й постіндустріального) світу. При цьому відмінностям між країнами регіону – а йдеться про величезний простір від Каліфорнії до мису Горн, який може вмістити кілька інших континентів, – уваги приділяють набагато менше. Для багатьох стає справжнім відкриттям, що, скажімо, Аргентина на початку XX сторіччя входила до першої "десятки" держав з найвищим рівнем доходів на душу населення.