"Він в генальності загруз..."

Певно, в Україні, крім Павла Вольвача, не лишилося тих, хто сказав би, що любить Миколу Холодного - він мав унікальну здатність обгиджувати тих, хто навіть допомагав йому. Недарма і на цвинтар відвіз його той, кого він публічно зневажав і обзивав... Можливо, ца параноїдальна здатність від того обезображення обличчя, що з ним сталося у його післявоєнному дитинстві?

30 липня поету Миколі Холодному виповнилося б 85 років. Видатному поету. Видатному перш за все стилем. Але, коли вдуматися, то єдине достоїнство поезії Миколи Холодного - парадоксальність та епатажність. Вийняти їх - взагалі не буде нічого. Поезія ж, проте, має шарм, настрій, важковловну елегію, якою геніально володіли, скажімо, Вінграновський, Талалай, Рильський... У Холодного натомість - протиставлення, опозиційність, постійні спроби шокувати читача.

Як у знаменитому вірші :

"Сьогодні у церкві коні

ночують і воду п'ють.

Сьогодні новим іконам

прочани поклони б'ють".

Пригадую, як цю поезію несподівано зачитав з пам'яті В'ячеслав Чорновіл у Чернігові, за вечерею, після його зустрічей з містянами. Цього вірша знали українці по зонах і таборах.

Або:

"На стрімкім териконі

віддалась ти мені

серед білого дня в суботу.

І дивився на нас

весь Донбас,

весь Донбас,

припинивши роботу.

Донецьк, 1964 р. , відрядження ЦК ЛКСМУ".

Епатаж навіть у підписі.

Професор Василь Яременко розповідав мені, що якось по-молодечій суперечці виграв у Холодного його щоденник. Там його шокувало звинувачення Холодним його матері - Яременко навіть відмовився оприлюднювати той щоденник...

Микола Холодний народився у Краснопіллі на Коропщині, вчився на філфаці Київського університету, звідки був виключений. Поновив навчання в Одеському університеті. 1969 року за кордоном вийшла його збірка "Крик з могили", а під час "великого покосу" 1972 року був заарештований.

Написав покаянного листа, що був опублікований у "Літературній Україні", і його звільнили. Але він не просто покаявся сам, але назвав ряд відомих дисидентів, які його збили з праведного шляху. Звісно, був під контролем КГБ, але його так переслідували, що в Острі дали квартиру, де й жив він решту життя.

Коли в Острі виник осередок Народного Руху, більше проблем було не від комуністів, а від Миколи Холодного. Тому зараз зображувати його непримиренним борцем з режимом не випадає - швидше, він боровся сам із собою і з усім світом, ненавидячи його. Скажімо, Павлу Тичині, який передплатив йому "ЛітУкраїну", він надзвонював періодично і цікавився чи той ще не помер...

Все ж неправильно, що в остерському краєзнавчому музеї Холодному присвячено четверть стенда з однією, якщо не помиляюсь, книжечкою. Який би не був він за характером, все ж - яскравим...

Зрештою, для ціліснісності образу треба пам'ятати і вірш Василя Стуса:

"Коли Холодний свині пас

і пах від смороду і поту,

цей поетичний ловелас

вкраїнську оббрехав Голготу.

Сміявся з мук (прокрустів глузд?).

Хто глузував з святого німбу,

коли провадили на дибу,

на смертний німб позводив кпини.

Він в геніальності загруз,

топився в крові України,

а світ не той і ти не той,

блукає українська муза,

зубило взявши й долото,

політкатівнями Союзу.

її покажуть з-під поли,

а заховають аж за ґрати.

Вона вже звична до хули,

прокльони в узголів'я брати".

Стусу я якось вірю більше.