Микола Бажан – вихованець Пласту

Багато хто дивився фільм "Слово". Там у кімнаті 44 мешкав найінтелектуальніший (за визначенням Юрія Шевельова) український поет ХХ століття – Микола Бажан. Досі невідомий факт в біографії цього відомого українця – він у 15 років став членом Пласту.

 

Багато хто дивився фільм "Слово". Там у кімнаті 44 мешкав найінтелектуальніший (за визначенням Юрія Шевельова) український поет ХХ століття – Микола Бажан. Досі невідомий факт в біографії цього відомого українця – він у 15 років став членом Пласту.

Справа в тому, що у 1919 році в Умані, де тоді він навчався, був один із осередків пластового руху. Там навіть надруковано єдине на сьогодні відоме з часів УНР видання українського скавтингу – книжечку "Український Пласт". Яка в своїй суті була статутом організації. Котрий, зокрема, передбачав й офіційне вітання тогочасних наддніпрянських пластунів: "Вартуй!" (яким в перші роки еміграції користувались українські скаути з теренів УНР).

Років 20 тому Анатолій Дністровий надіслав ось цей вірш Миколи Бажана – сина полковника Армії УНР. З часів пластової юності. Не знаю чи цей текст десь було опубліковано, але не сумніваюсь в його автентичності. Зокрема тому, що в 1919 році українські скавти в УНР прийняли назву Пласт, про що свідчить, зокрема, й вищезгадана книжечка, видана в Умані. Вже тоді розуміючи, що український скавтинг – це Пласт.

Вартуй, юнак, щоб змогу мати

Прийти на поміч бідакам,

Нещасних сльози розважати

І рідну Матір захищати,

Як подобає пластунам.

Стяг в небі має,

В шерег всіх скликає,

Єднаймося, рідні брати!

У єданню – сила

Мерщій всі до діла.

Доб'ємось до нашої мети.

Гей, не лякайсь життя важкого,

Уперед сміливо прямуй

І для обов'язку свойого

Віддай, що маєш лиш святого

І гасло пам'ятай: Вартуй!

Стяг в небі…

Завзятий будь у домаганню

Досягнути своєй мети:

Втішати злиденне страждання

І пригрівать серця коханням

І пробуждать думки святі

Стяг в небі…

На працю Матері-Вкраїні

Життям ніколи не жалкуй,

І труд тоді твій ввік не згине.

На користь краю щохвилини

Пластун-юнак, вартуй!

Стяг в небі…

Тяжким було життя Миколи Бажана під московською окупацією (співпрацював з чекістами, написав гімн радянської України та отримав 5 орденів Леніна). Але цей його пластовий вірш, без сумніву – один із перших в його творчості, сьогодні звучить як присяга. Якої Бажан дотримувався усе своє життя. "Втішати злиденне страждання", "для обов'язку свойого / віддай, що маєш лиш святого", "пробуждать думки святі"…

Саме так він чинив, коли спав в одязі (щоб бути готовим до арешту в будь-яку мить), і як заступник керівника уряду радянської України.

Гадаю, що Тарас Компаніченко обов'язково покладе нарешті цей вірш-пісню Бажана на музику. Зробить її такою, якою би захопплювались ще пластуни 1920-1930-х років в незалежній УНР, якби не московська окупація… І сподіваюсь, що Бажана повернуть у шкільну програму. Бодай цей його пластовий вірш.

Микола Бажан не дожив до відновлення незалежності України, помер у 1983 році. Але Віталій Портников любить переповідати історію, яку йому розповідав Олесь Гончар. Про те, як колись із Миколою Бажаном йшли на пленум центрального комітету компартії України. Обговорюючи, що буде на пленумі, біля будівлі Київради Бажан раптом сказав Гончару: "Олесю, колись тут буде майоріти наш прапор. Я навряд чи доживу. Але ти ще молодий, ти ще обов'язково побачиш".

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.