Головнокомандувач-архівіст
Відомим працівником Центрального державного історичного архіву України, м. Київ був колишній Голова Проводу ОУН, Головнокомандувач УПА, Голова Генерального Секретаріату УГВР Василь Кук.
Відомим працівником Центрального державного історичного архіву України, м. Київ був колишній Голова Проводу ОУН, Головнокомандувач УПА, Голова Генерального Секретаріату УГВР Василь Кук.
У 1950-1954 рр. він керував національно-визвольною боротьбою українців. Та 23 травня 1954 р. підступом (через провокатора) був захоплений у лісі біля с. Круги Підкам'янецького району спецвідділом КГБ. Після чого перебував у тюрмах КГБ у Києві та Москві в цілковитій ізоляції від зовнішнього світу.
У 1960 році підписав відкритий лист до провідників ОУН та всіх українців, що мешкали за кордоном, у якому визнавав радянську владу, засуджував методи боротьби ОУН і УПА, закликав до припинення боротьби. Із здобуттям незалежності України зізнавався, що зробив це під тиском КГБ.
В умовах "хрущовської відлиги" на підставі постанови Верховної Ради СРСР 21 липня (за іншими даними – 27) 1960 року звільнений з ув'язнення. Отримав припис на проживання в Києві й мешкав в українській столиці під постійним наглядом КГБ.
Василь Кук: "У мене немає орденів". Останнє інтерв'ю з командиром УПА
Очевидно, не без участі КГБ, ухвалив рішення працювати в архівній сфері. У заяві на ім'я начальника архівного управління при Раді Міністрів УРСР від 22 грудня 1960 р. Василь Кук писав:
"Прошу прийняти мене на працю в Архівне управління при РМ УРСР. Бажано було б, щоб я міг працювати по науковій обробці матеріалів 18-19 ст, зокрема тих, що стосуються політичних організацій і повстанських рухів на Україні.
Відносно моїх фактичних знань, необхідних для праці в архівному управлінні, то вони у мене є, але немає у мене на це потрібних писаних документів". В автобіографії згадував про участь у боротьбі з нацистськими окупантами: "Під час німецької окупації України я находився весь час на нелегальному положенні, у підпіллі, і провадив активну боротьбу проти фашистсько-німецьких окупантів".
Про участь у національно-визвольній боротьбі Василь Кук не згадував. Намагалися про це не говорити з ним і працівники архіву. Напередодні виходу Василя Кука на роботу, на спеціальних зборах колективу ЦДІАКУ працівникам було рекомендовано (хто рекомендував – адміністрація чи КГБ – невідомо) не розпитувати Василя Кука про його життя і намагатися не контактувати з ним. Так що довший час вони тільки здогадувалися, ким був цей чоловік.
У Центральному державному історичному архіві м. Київ Василь Кук пропрацював із 5 січня 1961 до 29 квітня 1969 років у відділах каталогізації та давніх актів. Зокрема брав участь у каталогізації документів фонду 442. Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора, а також удосконаленні описів до ф. 51. Генеральна військова канцелярія.
Під час роботи в Центральному державному історичному архіві м. Київ Василь Кук познайомився із поетом-шістдесятником Василем Стусом, що працював в архіві із січня до 1 червня 1966 року. Очевидно двом "неблагонадійним" (з погляду радянської влади) працівникам було про що поспілкуватись.
Паралельно з роботою в архіві, Василь Кук закінчив екстерном історично-філософський факультет Київського державного університету (нині – КНУ ім. Т. Шевченка). А вже у 1969-1972 рр. працював старшим науковим співробітником відділу історіографії та джерелознавства Інституту історії Академії наук УРСР.
Підготував кандидатську дисертацію "Роль Селянського поземельного банку у проведенні аграрної столипінської аграрної реформи в Україні", склав кандидатські іспити, але до захисту не був допущений.
Працював над темою українське національне питання і українські політичні партії та організації на західноукраїнських землях, 1918-1941". У 1971-му тема була знята, оскільки Василь Кук не мав дозволу на роботу із спецфондами архівів.
У сумнозвісному 1972 році, на який припав масштабний погром української інтелігенції, Василь Кук був звільнений з Інституту історії АН УРСР.
