Степан Терлецький - один із перших українських воїнів-добровольців

На світлині один із перших українських воїнів-добровольців. Степан Терлецький із Самбора. 17-річним пластуном влітку 1914 року зголосився до УСС. Ходив і водив багаторазово диверсійно-розвідувальні групи у глибоке вороже запілля. Учасник боїв на Маківці і в складі УГА - за Львів. Бойовик УВО, якого поляки переслідували за замах на Пілсудського.

 

Степан народився 1 січні 1897 року. Середню освіту здобував у Самбірській гімназії, де став активним членом Пласт - український скаутинг і напівтаємного учнівського гуртка політичної освіти. Такі згромадження гімназистів тоді популярно звались драгоманівськими.

Окрім рідної, знав німецьку та польську мови. До УСС зголосився 25 липня 1914 року в Самборі - учнем 6-го гімназійного класу. Вийшов на фронт 10 вересня в складі першої сотні УСС під командуванням Василя Дідушка. При подальшому розгортанні Легіону ця сотня стала 2-ю на чолі з Андрієм Мельником - майбутнім провідником ОУН.

"З сотнею Дідушка бере участь в [першому] бою [УСС] під Сянками". В наступному бою, під Веречками, що на Закарпатті, потрапляє до московського полону. "З якого утікає і в Веречках долучує[ться] до [своєї] сотні, бере участь в стежах (диверсійно-розвідувальних рейдах. – Ред.) до Комарник і околиць".

"Бере участь в боях під Синевідським вижним і нижнім… у стежах на Бескид, до Біласовиць, Кішбістри, Мишкаровець і під пров. отамана Д-ра [Степана] Шухевича (дядька Романа Шухевича. - Ред.) на [перевал] Руська Путь". З 9 до 23 січня 1915 року у відпустці. Першій відпустці за майже пів року світової війни.

"Бере участь в патрули під пров. чет. Коберського до Славська, в битвах на Маківці. Відтак у поході під Гузіїв і Болехів". Увесь цей час воює в так званій, між стрільцями, самбірській чоті УСС, яка в значній мірі складалась із неповнолітніх добровольців-пластунів із Самбора.

14 квітня 1915 року чету хорунжого Коберського введено у підпорядкування 132-ї піхотної бригади австро-угорської армії. Цю боригаду популярно називали стрільці "Больцано", в селі Бурканів на Тренопільщині є її музей, там відновлено збережений бригадний бункер, що був частиною потужного фортифікаційного району. Від 28 липня 1915 року Степан Терлецький "робить стежі", тобто диверсійно-розвідувальні рейди у вороже запілля, "до Болшовець, Библа (1.07.1915), Рудник (4.07.1915)".

Разом із бригадою Больцана чета (взвод) самбірців хорунжого Коберського "відбуває походи між Стрипою а Серетом". Фактично діє, як розвідувальний підрозділ в інтересах бригади. З 12 жовтня до 26 листопада 1915 року у другій відпустці за понад рік бойових дій.

 

Врешті Степан Терлецький повертається до Легіону, коли 14 квітня 1916 року чету хорунжого Коберського відкомандировано назад до УСС. Від 13 травня того ж року тримає фронт на позиції "Весела", що в сучасній Тернпопільщині. Від 17 до 31 липня 1916 року лікується у шпиталі. Переведений 17 серпня того ж року до 6-ї сотні УСС під командуванням одного з наймолодших офіцерів Першої свтової війни Осипа Яримовича, вихованця львівського Пласту.

У боях на горі Лисоні 3 вересня 1916 року Степан отримує поранення і відправлений до шпиталю. Десь після тих жахливих боїв, що проходили біля села Потутори, що поблизу Бережан на Тернопільщині, стрілецькі фотографи зазнимкували Степана. Ще із відзнаками піхоружного (на фото - він вгорі), тобто сучасними словами - сержантом.

За бойові заслуги, без вищої освіти, Сепан Терлецький отримує первинний старшинський ступінь - хорунжого УСС. Аналог цього ступеня у Збройних Силах України - молодший лейтенант.

В листопаді 1918 року, коли поляки атакували Львів - Степан Терлецький в епіцентрі подій. Комендант чети скорострілів, тобто сучасними словами - командир взовду кулеметників.

Потужної на той час штурмової та оборонної зброї. У 1919 році - інструктор старшинської школи УГА в Золочеві. Учасник спільного походу Армії УНР та УГА на Київ влітку 1919 року.

Пройшов польскі табори для інтернованих укрїнських вояків. Після визвольних змагань стає членом УВО під псевдом "Мизь". Організатор молоді Самібрщини. У 1921-1922 роках політв'язень польських тюрем, де перебував в справі замаху на Юзефа Пілсудського у Львові 25 вересня 1921 року.

Певний час працював в адміністрації часопису "Громадський голос" і в комітеті для допомоги політичним в'язням.

Помер після тяжкої операції на 38-му році життя 3 січня 1935 році в рідному Самборі. Вічна слава і шана героям-добровольцям!

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.