Перший єврей, який загинув за Україну

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: «Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака». Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.

 

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: "Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака". Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.

Ще раніше вдалось знайти в реєстрі УСС, який зберігався у архіві НТШ, згадку про січового стрільця Йосипа Литвака. Але без облікової картки до якої було там посилання. Прізвище одне й те ж, але імена – різні. Тому продовжував пошуки. І от недавно пощастило – вдалось відшукати в Центральному державному історичному архіві України, м. Львів некролог про загиблого січового стрільця Осипа Литвака, якого побратими поховали на єврейському кладовищі.

Виявилось, що перший єврей-доброволець, який загинув за Україну у модерну епоху був не галичанином, як абсолютна більшість його побратимів-українців в УСС. В некролозі, створеному на основі стрілецької облікової картки, зазначається – народився він у 1898 році на Волині. У місті Володимирі Волинському, яке тоді перебувало в складі московської імперії.

 

За фахом Осип Литвак був кравцем. Коли у 1916 році на звільнену від московської влади Волинь прийшли Січові стрільці, то почали розгортати там українське шкільництво для діток. І зустріли цього волинського єврея. Який вирішив, що його покликання – боротись за кращу долю українського народу в складі УСС. Що євреї загалом, що українці з Волині, м'яко кажучи, не спішили в той час долучатись добровольцями до українського легіону в складі Австро-Угорської армії.

А єврей Литвак був одним із перших. Зрозумів суть визвольної боротьби українського народу краще за багатьох своїх однолітків-українців в оточенні яких виростав на Волині. Та за багатьох своїх одновірців (відомо, що в УСС було ще 6-ро євреїв-галичан, а загалом у легіоні було 0,25% "віри мойсеєвої" від загального складу добровольців). Так, 9 березня 1916 року Осип став добровольцем УСС. Можливо ще був неповнолітнім і мав, як багато інших Січових стрільців, лише 17 років (дату народження встановити ще не вдалось, щоб це ствердити).

У той час УСС стояли на фронтових позиціях біля Бережан у сучасній Тернопільщині. Через пів року після свого зголошення Литвак "помер наслідком рани в груди". Тобто був поранений, можливо в боях на горі Лисоні. І від отриманої травми закінчив своє земне життя в одному із шпиталів поблизу фронту. Січові Стрільці поховали свого побратима-єврея "в Рогатині на жидівському кладовищі".

Похорони здійснено "з великими почестями". В некролозі зазначалось: "сотня стрільців, офіцирський корпус і музика відпроводили його на вічний спочинок, далеко від рідної української Волині".

Наша честь вимагає від нас пам'ятати про кожного загиблого в боротьбі за Україну. Сподіваюсь, що колись вдасться знайти більше інформації про Осипа Литвака, його дитинство і юність на Волині. Можливо й могилу. І пам'ять про цього українського Героя буде вічною. Слава Україні!

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.