Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

 

30 років тому, десь 20 лютого 1990 року члени СНУМу, Товариства Лева та інші активісти зібрались у Львові на розі вул. Суворова (тепер - Сахарова) та Куликівської і Бойківської. Метою було відкопування залишків потрощених надмогильних хрестів - з могил Січових Стрільців та воїнів УГА з Янівського цвинтаря і частково з Личаківського.

Передісторія цієї акції була така: Московсько-більшовицькі окупанти, котрі повернулись до Львова в 1944-му, в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху було залито асфальт.

 

Часопис "Галицька Брама" описував ці події так: "У 1988 році робітники, викопуючи рів для водогону з вул. Суворова до вул. Куликівської, витягли на поверхню 7 надробних хрестів із стрілецьких могил. Місцеві старожили пам'ятали, звідки взялись ці хрести і згадували, що 1948-го приїжджали сюди військові, привозили хрести і вимощували ними дорогу. На запитання навіщо вони це роблять, окупанти відповідали: "Дурачьйо, не понимаєте? Чтоб вам било хорошо ходить по сухому. Згодом хрести потонули у грунті і їх залили асфальтом. Лежали вони там сотнями... На одному з подвір'їв двоповерхового будинку по вул. Куликівській уламками хрестів було вистелено дві доріжки і стежка".

 

У Лютому 1990 році я також брав участь у акції віднайдення стрілецьких хрестів разом із снумівцями Ігорем Галаєм та Данилом Бічуєю. Фото робив Данилко Бічуя. На одній із світлин зафіксовано саме той момент, коли я відколупав із землі шматок кам'яного стрілецького хреста на подвір'ї того будинку на Куликівській. Двома рядами уламків хрестів були вимощені доріжки. На тих доріжках стояла чиясь стара "Волга". Коли перевернули перший хрест, то відразу побачили напис "Стрілець УГА Дмитро Цюпка, +1918 р. і тризуб". На іншому хресті був напис, здається - Тимко Струхманчук. Саме цей момент зафіксований на фото, коли я торкаюсь рукою до хреста.

 

До речі, через кілька хвилин з будинку вибігла якась кацапомовна морда і стала обурюватись на общепанятном : "Што ви дєлаєтє, как я буду заєзджать своєй машиной". Позбігались хлопці і ледь стримувались, щоб не дати виродку лопатою по дурній голові, але він став вибачатись, що, мовляв, "нє знал что ето крести" та втік до хати. Ми тоді витягнули на поверхню кілька десятків хрестів, точніше їх уламків, на багатьох були імена, прізвища стрільців і тризуби... Про цю подію був зазнятий документальний фільм і показаний по телебаченню. Знімав його Ярослав Кендзьор. А ми з хлопцями повантажили хрести на вантажівку, сіли в кузов і поїхали на вул.Винниченка в Інститут суспільних наук АН УРСР, де вивантажили їх там на внутрішньому подвір'ї.

 

Коли наприкінці 90-х років було повністю відновлено меморіальний цвинтар УГА на Янівському кладовищі, то з тих потрощених хрестів зробили у верхній частині меморіалу таку пам'ятну композицію, як нагадування про те, як чужинці з московії підняли свою брудну руку на могили наших героїв, а ми, українці, на жаль, не змогли захистити ці могили. Можливо і тепер спокутуєм тяжко нашу провину, якщо таке відбувається в Україні!

P.S. До речі під асфальтовим покриттям на вул.Сахарова досі знаходяться ще сотні уламків стрілецьких хрестів...

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».