Польські торговці ненавистю

Нацисти призначили ворогами євреїв, комуністи - багатіїв, польскі праві - українців. Ненависть до українців за десятиліття перетворилася на політичний капітал. І замість опрацьовувати травми минулого польським політикам стало вигідніше паразитувати на травмах минулого. На польському комплексі жертви.

 

Тут посилився плач про те, що ставлення поляків до українців погіршилося. Може не треба було розганяти антиукраїнську істерію?

Дійсно, ставлення поляків до українців суттєво покращувалося після певних подій, а потім обов'язково погіршувалося.

На графіку - багаторічні дослідження варшавського Центру досліджень суспільної думки. Що вони показують?

Після відновлення незалежності України у 1991 році переважна більшість поляків ставилася до українців негативно (65-66%), і лише 9-12% - позитивно: українці не виглядали "сексі" - бідна країна з великою злочинністю. Ну, і не забуваймо про важку спадщину спільного минулого.

На початку 2000-х відзначився тренд на збільшення позитивних оцінок: українці потроху відновлювали свою економіку, ставали заможнішими, відбудова Цвинтаря орлят у Львові та спільна декларація двох парламентів щодо трагічних полій на Волині також зіграли свою роль.

 
Цвинтар орлят у Львові
Фото: polskieradio.pl

У 2004 році Помаранчева революція захопила поляків, половина "апостолів Солідарності" встигла навіть відзначитися на помаранчевому майдані із підтримкою українців. Але потім було "розчарування". Та "крига скресла".

Аж раптом щось сталося у 2007 році і ставлення поляків до українців знову різко покращилося.

Польська преса була переконана, що 18 квітня 2007 року - то вилючно заслуга українців. Саме тоді Мішель Платіні витягнув картку з написом "Польща та Україна" як країн-господарів ЄВРО 2012.

Але потім українці обрали Януковича і це спричинило певне розчарування.

Натомість Революція Гідності знову спричинила в поляків хвилю симпатій до українців. Яка, як завжди, тривала не дуже довго.

Бо відразу підняди голову польські праві, які почали розігрувати карту "розрахунку" за минулі гріхи українців, вочевидь, забуваючи про гріхи поляків. Весь час правління PiS (Prawo i Sprawiedliwość — польська політична партія) - це був час маніпуляцій навколо історичних образ. Історична політика польских правих полягала у тому, щоб максимально інструменталізувати історію складних стосунків поляків та українців.

Польські праві зірвали намагання українців розбудовувати діалог навколо минулого (закриття ініційованого УІНП Польсько-українського форуму істориків, внесення змін до закону про Польськіий інститут національної пам'яті, спроби законодавчо прирівняти ідеологію ОУН до нацистської та комунстіичної, інспірований Польським інститутом нацпам'яті зрив стосунків з українським віповідником і т.д.)

До цього доклалася міграційна криза у Європі. Польщу також охопила хвиля ксенофобії, яка погіршила ставлення до всіх іноземців. І все це разом призвело до кількох провалів на графіку: симпатії поляків до українців зменшувалися, антипатія - зростала.

Початок повномасштабного вторгнення РФ проти України спричинив хвилю емпатії в усіх добрих людей Польщі. Підтримку діям РФ у Польщі у таких обставинах висловлювали лише відкрито проросійські середовища.

І в 2023 році ми побачили історичний максимум: 51% поляків декларував позитивне сталення до українців.

А потім на авансцену повернулися торговці ненавистю з брехнями про "отруєне українське зерно" та "українці ніколи не вибачалися за Волинь". До професійних торговців ненавистю долучилися політики з правлючої коаліції, які взялися переспівувати старе заїжджене "З Бандерою ми вас до ЄС не пустимо!"

 
Розсипане українське зерно на польській залізничній станції "Котомеж", 25 лютого 2024 року
Фото: Мінінфраструктури

Популярний "свіжий" жарт: "Чим відрізняється пошукач Google від України? - У пошукача історія довша!" Спроби деяких поляків знецінити внесок українців у світову історію є доволі популярними. Проблема полягає в тому, що більшість поляків навіть не уявляють, як такі спроби виглядають з української перспективи. Адже українців у боротьбі з нацизмом на території сучасної Польщі загинуло близька 700 тисяч, у той час як польських вояків загинуло 240 тисяч за весь час Другої світової.

У Другій світовій війні польське військо капітулювало через 28 днів після початку агресії. Українці стримують агресивні спроби найбільшої армії в Європі вже 11 років, а сценарій "Київ за три дні" провалився три роки тому. З цієї перспективи "хіханьки" деяких жартівників у Польщі виглядають як блюзнірство: адже з української перспективи нині - поляки за свою незалежність і не боролись.

Продавці ненависті зараз в тренді по всьому світу. Простіше пояснювати складні процеси простими відповідями: винні вороги.

Нацисти призначили ворогами євреїв, комуністи - багатіїв, польскі праві - українців. Ненависть до українців за десятиліття перетворилася на політичний капітал.

І замість опрацьовувати травми минулого польським політикам стало вигідніше паразитувати на травмах минулого. На польському комплексі жертви.

Навіть деякі польські праві почали називати це "політикою гієни", маючи на увазі висловлювання очільників теперішньої урядової коаліції та забуваючи, що саме їх політична сила роками працювала над тим, щоб перетворити ненависть до українців у політичний товар.

Спроби представників правих середовищ у Польщі "поплакати" над негативною динамікою ставлення поляків до українців нагадує "крокодилові сльози": це насамперед наслідок ваших слів та вчинків.

Мине час - і перебіг поточних подій знову змінить тренд ставлення поляків до українців.

Перемога українців над Росією спричинить нове зростання поваги поляків до українців. А потім знову прийдуть торговці ненавистю, щоб купити собі пару місць у Сеймі або президентське крісло.

Наразі цей графік показує, що зростання симпатій поляків до українців - майже без виключень - були наслідком історичних перемог українців, усі падіння - бурхливою і непотрібною діяльністю торговців ненавистю у Польщі, яких дуже часто у темну підбурював до дій Кремль.

Олена Пучинян : Вірні завжди: як Миколаїв став серцем української морської піхоти

Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.

Віра Мелешко: "Яскравий голос українського шістдесятництва": до 90-річчя від дня народження поета Володимира Підпалого

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Олексій Мустафін: Перша заокеанська. Війна США проти "піратів Середземного моря"

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.

Володимир Бірчак: Огляд книжки Петера Енґлунда "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

У книжці 19 героїв. Усі вони – реальні люди. Автор взяв їхні щоденники і базуючись на записах відтворив події Великої війни у 211 епізодах. Враховуючи, такий стиль – читається доволі легко. Але не варто робити висновок, що книжка малоінформативна. Тут просто тьма цікавої інформацію, котру часами таки треба верифіковувати, але не надто часто.