Голодні й у відчаї: канібалізм в Україні
Виклики сучасного світу для українців у багатьох моментах подібні до найтяжчих років минулого століття. На жаль, ми адаптувалися до сприйняття масової смерті людей, але водночас стали більш схильними до переосмислення трагедій минулого. Сьогодні ми можемо говорити про ті речі, про які ще 10 років тому знали, але замовчували. Йдеться про жорстоку правду наслідків голодотворної політики московських окупантів – канібалізм.
Виклики сучасного світу для українців у багатьох моментах подібні до найтяжчих років минулого століття. На жаль, ми адаптувалися до сприйняття масової смерті людей, але водночас стали більш схильними до переосмислення трагедій минулого. З огляду на це, сьогодні ми можемо говорити про ті речі, про які ще 10 років тому знали, але замовчували. Йдеться про жорстоку правду наслідків голодотворної політики московських окупантів – канібалізм.
До речі, масовий канібалізм не був унікальним явищем в історії ХХ століття. Він виникав там, де штучно створювався масовий голод. У цього явища немає національності. Згадаємо про голод 1920–1922 років на Поволжі, голод 1931–1933 років у Казахстані, блокаду Ленінграда 1941–1944 років, Великий китайський голод 1959–1961 років тощо. Під час цих подій йшлося про тисячі випадків людоїдства.
Давати оцінку явищу канібалізму в Україні в цілому неправильно, адже незрозуміло про що та про кого ми говоримо. Протягом кількох років дослідження цієї теми вдалося створити унікальний інформативний проект. Він створений завдяки збереженню в ГДА МВС України найбільшого комплексу джерел за темою канібалізму. Проект надає можливість детально розглянути окремі випадки, ознайомитися з причинами виникнення, хронологією та географією поширення, епіцентрами прояву та масштабом охоплення населення голодним канібалізмом.
Саме про голодний канібалізм ми говоримо. Масові прояви феномену в Україні нерозривно пов'язані виключно з Голодомором і масовими штучними голодами. В інший час нашої історії цього ніколи не спостерігалося.
Масовий канібалізм в Україні вперше поширився під час голоду 1921–1923 років. Сам голод виник унаслідок вилучення та вивезення зерна більшовиками, а також через посуху. Продовольча криза найбільше охопила степові губернії. Ситуацію погіршило завезення до України голодуючих росіян із Поволжя. У розповідях про власні поневіряння вони поширювали інформацію про канібалізм.
Вирізка з газети Вісти-Известия Полтава. 22 лютого 1922. С. 1
Такі жахливі чутки доволі швидко розліталися голодуючими місцевостями та надовго закріплювалися в уяві людей. Тривалий хаос, масові вбивства, руйнування інституту сім'ї і церкви та байдужість нової влади до людського життя підсвідомо підштовхували людей до порушення загальноприйнятих табу. Зрештою, доведені до відчаю люди вдалися до людоїдства. На сьогодні віднайдена інформація про 106 випадків або згадок цього явища в той час.
Комуністичний режим відкрито декларував наявність канібалізму внаслідок поширення голоду. Цю тематику більшовики використовували для морально-психологічного тиску на іноземних філантропів з метою отримання допомоги для голодуючих на Поволжі. З огляду на це, політбюро РКП/б/ визнало людоїдів психічно хворими.
Лише Йосип Сталін розглядав їх як злочинців. Зрештою канібалів не судили, а відправляли до медичних закладів на лікування. Відповідно, кримінальних справ на них не було. Джерелом інформації про поширення явища є газетні статті, окремі архівні документи та дослідження психіатрів.
Картографічна візуалізація віднайденої інформації дає змогу побачити збіг проявів канібалізму з територією поширення голоду. Досить показовим є концентрація зафіксованого людоїдства в місцях найбільшого спротиву більшовикам на півдні України – приазовські степи (район діяльності загонів Махно в 1918–1921 рр.), Миколаїв-Херсон (повстання отамана Григор'єва в 1919 р.) та околиці Нікополя (Троїцьке повстання 1919 р.). Для попередження нових сплесків непокори окупантам, там були дислоковані численні гарнізони. Це стало додатковим навантаженням на голодуюче місцеве населення. Наприклад, у Миколаївській губернії із населенням 1,2 млн осіб додатково було розміщено понад 200 тис. червоноармійців.
Наступним проявом масового канібалізму в Україні став Голодомор. Окремо на причинах його виникнення зупинятися ми не будемо. Варто зазначити, що він охопив всю територію Совєтської України, але окремі регіони вразив із різною силою. Очевидно, що показником найважчої ситуації в окремому районі можна вважати рівень смертності, що підтверджує мапа Гарвардського університету разом із Інститутом історії України та Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України.
Нанесення на мапу близько 2,1 тисяч випадків канібалізму з кримінальних справах ГДА МВС України і понад 500 випадків зафіксованих у Книгах пам'яті жертв Голодомору показало їх повний збіг із місцевостями з найбільшою смертністю від голоду.
Як відомо, найсильніше голод поширився в лютому-червні 1933 року. Саме в цей час поширилося й людоїдство. Тому варто розглядати явище канібалізму як унікальний маркер, завдяки якому виокремлюються райони із катастрофічними наслідками голоду та прослідковуються його пікові моменти.
Під час Голодомору доведених до канібалізму людей визнали підсудними. Зрозуміло, що це було зроблено під впливом особистих поглядів на це питання з боку Сталіна. До травня 1933 року затриманих людоїдів засуджували у судовому порядку, а з травня вироки виносилися позасудовими органами у Харкові. Розповсюдженою є думка, що всіх канібалів фізично знищили.
Дійсно, відомі випадки самосудів затриманих на місцях і навіть розстрілів за вироком суду. Проте переважна кількість людоїдів отримала вироки у вигляді відбування покарання в таборах від одного до 10 років. Значною була їхня смертність від виснаження під час ведення слідства.
Останній цикл проявів масового канібалізму в Україні пов'язаний з голодом 1946–1947 років. Цей голод охопив всю територію країни, а його причини виникнення подібні до ситуації 1921–1923 років (завищене вилучення продовольчого і насіннєвого зерна та посуха). Важливо підкреслити, що в окремих регіонах ситуація була вкрай складною.
Йдеться про Ізмаїльську та Чернівецьку області. Там прискорено відбувалися процеси, які в іншій частині України тривали два десятиліття, зокрема – колективізація. Територія Західної України у той час уникла такої участі, адже там тривало протистояння совєтської влади з українським визвольним рухом.
На прикладі молдовської мапи ми можемо побачити місця з найбільшою смертністю внаслідок голоду в регіоні. Якщо подивитися на мапу поширення канібалізму в Україні в цей час, то знову побачимо його скупченість в Ізмаїльській області, де ситуація була найкатастрофічнішою. У цьому регіоні було понад 40% фактів людоїдства від республіканського загалу – понад 130.
Під час голоду 1946–1947 років канібалів так само засуджували до різних термінів ув'язнення як злочинців. Принагідно зазначимо, що строк відбування покарання міг сягати 25 років. Остаточний вирок виносила Особлива нарада при МДБ СРСР і більша частина справ до України не повернулася. Головним джерелом, яке зберегло уривчасту інформацію про канібалізм у різних областях УРСР, є зведення правоохоронних органів, що зберігаються в ГДА МВС України.
Отже, канібалізм є важкою та болісною темою нашої історії. Але ми маємо її розкрити, проговорити і зрозуміти. Поява та поширення масового канібалізму в Україні спричинене виключно голодом, а саме явище є маркером найвищого ступеню голодування. Всіх канібалів кваліфікували як злочинців, а їхні кримінальні справи були сфальшовані, адже це була особиста позиція Сталіна. Доведення людей до відчаю, зокрема, людоїдства, а потім їх засудження за це, є безумовним злочином комуністичного тоталітарного режиму.
