"Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка. Фільм, який забороняли більше, ніж показували
Закон, на підставі якого Держкіно України у 2025 році заборонило фільм "Молитва за гетьмана Мазепу", у свій час виконав поставлені перед ним задачі і став ефективним інструментом зміни ландшафту ринку та дав можливість розвинутися українському сучасному кінематографу. Саме після застосування його дійсно недосконалих у формулюваннях, але необхідних правових механізмів, стрічка "Молитва за гетьмана Мазепу" потрапила в прайм-тайм і топ-рейтинги українського телебачення у 2016 році.
Чи багато знаєте ви фільмів, які здатні генерувати скандали протягом чверті століття? Я знаю лише один, і це "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка.
Скандали навколо стрічки почалися ще до самих зйомок фільму в доволі традиційному для українського кіно жанрі смертельного змагання за державне фінансування, в якому цей скандал динамічно розвивався протягом всього виробництва картини (пригадую першу шпальту популярної жовтої газети того часу зі заголовком (цитата з пам'яті): "Cын кинорежиссёра Ильенко поджег студию Довженко во время съемок фильма отца").
По виходу фільму перший шок викликав радикальний художній метод оповіді у ньому, а вже потім — його не менш радикальний політичний маніфест, що, незважаючи на складну форму, легко зчитувався як авторська позиція. При цьому така антиімперська декларація в ті роки тригерила навіть представників мейнстрімного "патріотичного" українського табору.
Після того, як дві третини залу Берлінале-палацу у лютому 2002 року демонстративно вийшли зі світової прем'єри фільму на Берлінському кінофестивалі, а решта глядачів влаштувала автору та акторам стоячі овації, опальний радянський кінорежисер Александр Аскольдов, що тоді був програмним консультантом Берлінале, видав пророцтво, яке продовжує працювати й нині: цей фільм не буде залишати нікого байдужим — ним або будуть захоплюватися, або люто ненавидіти!
В Україні скандал навколо незрозумілої широкій аудиторії естетичної складової (цим мало хто цікавиться) швидко перейшов у площину скандалу політичного (настільки, що навіть деякі національно-демократичні політики обережно дистанціювалися від стрічки), і навіть міжнародного — з публічною забороною в росії вустами її міністра культури.
Бан в росії виявився жестом настільки потужним, що фактично діяв і в Україні до моменту створення режисерської версії фільму, робота над якою завершилася у 2010 році. Справа в тому, що в Берлін поїхала фактично незавершена робота — це був ще не остаточний монтаж фільму без фіналізованого звуку - копія, зроблена для того, аби за будь-що встигнути на анонсовану вже світову прем'єру. Але скандал, що наклався на парламентські вибори 2002 року в Україні, привів до замороження прав на фільм у продюсерської компанії, яка мала його завершити, на довгі п'ять років.
Саме з роботи над цією режисерською версією у 2007 році неочікувано для мене самого розпочалася моя кар'єра кінопродюсера, коли ми разом з батьком створили компанію "Іллєнко Фільм".
А власне вже заборона фільму у 2025 році відбулася через те, що у ньому взяв участь Нікіта Джигурда у ролі Карла ХІІ.
Це цілком лягає у постмодерністську концепцію фільму, де свідомо розмита межа між сном і реальністю, між акторами і симулякрами, між внутрішньокадровим ігровим наративом та творчою лабораторією знімального майданчика, і в якому розповідь про заборонену історію України стає передбаченням її майбутнього, яке, на жаль, збулося з жахливою точністю.
Так само в цій логіці лежить і те, що чергова заборона цієї стрічки в Україні стається під час війни з імперією, так точно і зухвало викритою у картині. Це вже метакіно, безкінечний перформанс, який існує сам по собі за межами кадру, для спостереження за яким навіть і фільм дивитися не обов'язково.
Щодо власне Джигурди, то я ще під час зйомок питав батька, навіщо він знімається у фільмі, і отримав відповідь, що його затверджено на роль, бо він такий самий самозакоханий псих, як і Карл ХІІ, якого він грає. На пробах він влаштував шоу, демонстративно поголивши своє фірмове довге волосся, аби підкреслити портретну схожість з Карлом.
Те, що працювати з Джигурдою на знімальному майданчику практично неможливо, стало зрозуміло десь посередині зйомок, коли той почав тероризувати режисера вимогою дати йому репліку про те, що він "як Ахілес, поранений у п'яту!". Це швидко стало Нікітиною idée fixe: він говорив це при кожній найменшій нагоді, під час роботи в кадрі намагався весь час вставити цей текст як акторську імпровізацію в кожну свою сцену, вилазив з нею на передній план у сценах, де мав зовсім інші задачі.
Останні спроби реалізувати свою зіркову репліку "Ахілєс", як Джигурду вже називали позаочі, робив уже під час тонування стрічки. Я був присутній у тон-ательє, коли він записав нарешті свої останні репліки; батько уточнив в асистента, чи точно записали все, що треба, і після ствердної відповіді дуже спокійно і радісно попрощався з Джигурдою, пославши його, цитую, "на#уй". Охрінівший від такого несподіваного повороту розмови Джигурда зміг тільки спантеличено видихнути: "Як на#уй? А як же Ахілєс…"
При всій очевидності того, що Нікіта був повним неадекватом, на жаль, тоді не було жодної можливості зрозуміти, що він, українець за походженням і народженням, виявиться зрадником.
Дуже прикро, але він виявився не єдиним зрадником, що зіграв у фільмі. Виконавець ролі отамана Сірка Михайло Голубович наприкінці свого життя, протягом якого він зіграв видатні ролі у багатьох класичних українських стрічках ("Пропала грамота", "Легенда про княгиню Ольгу", "Солом'яні дзвони" тощо), встиг стати "міністром культури ЛНР". І він, на відміну від Джигурди, мені на зйомках запам'ятався як адекватна та інтелігентна людина. І як тепер нам бути з українською класикою, де він грав? Це ж вам не Джигурда…
Таке кінематографічне життя — титри "Молитви…" зібрали на зламі не тільки століть, але й кінематографічних епох як класиків, серед яких — Богдана Ступку, Леся Сердюка, Костянтина Степанкова, Людмилу Єфименко, Раїсу Недашківську, Дмитра Миргородського, Віктора Демерташа, Вадима Іллєнка, Сергія Якутовича, так і тих, хто належить уже до нової епохи українського кіно — В'ячеслава Довженка, Сергія Романюка, Сергія Марченка, Сергія Альошечкіна, Жору Фоміна, Вадима Ількова, Дмитра Тяжлова та багатьох інших.
Постмодерністський характер останньої заборони полягає і в моєму карколомному конфлікті інтересів. Я, з одного боку, є продюсером забороненої стрічки, а з іншого боку — саме я в 2014 році як тодішній Голова Держкіно ініціював та реалізував подібні заборони, що були покликані очистити український телефір та кіноекран від засилля російського пропагандистського продукту.
Закон, на підставі якого Держкіно України у 2025 році заборонило наш фільм, у свій час виконав поставлені перед ним задачі і став ефективним інструментом зміни ландшафту ринку та дав можливість розвинутися українському сучасному кінематографу. Саме після застосування його дійсно недосконалих у формулюваннях, але необхідних правових механізмів, стрічка "Молитва за гетьмана Мазепу" потрапила в прайм-тайм і топ-рейтинги українського телебачення у 2016 році.
Зрештою зараз Держкіно знову виконало закон і не могло вчинити по-іншому, бо не має в цьому питанні жодних дискреційних повноважень. Але і ті, хто заборонив, і ті, кого заборонили, на одинадцятому році спільної правозастосовної практики норм згаданого закону згодні, що настав час вдосконалити його положення і дати Держкіно та Міністерству культури повноваження визначати в кожному конкретному випадку, чи дійсно, наприклад, кінокартина "Молитва за гетьмана Мазепу" несе загрозу національній безпеці України. Ну або фільми Стівена Спілберга чи Крістофера Нолана…
А в очікуванні змін "Молитва…" хай трохи перепочине "на полиці" як законослухняна національна стрічка. Не перша ходка, що вже там. Тож, поки сучасні українські режисери "страждають" за відсутності справжньої цензури як головного підтвердження своєї геніальності і безкомпромісності, знову вся слава та перший кіноскандал нового 2026 року дісталися класику.
П.С. А хто хоче "Молитву…" переглянути і навіть перевірити, чи є там репліка про "Ахілєса", я переконаний, що ви знаєте, як працює інтернет. Вам потрібна та версія, де є закадровий голос Юрія Іллєнка — фільм з нього і починається. Голос каже: "Ви дивитеся намолений фільм…"
