Сестра-жалібниця шпиталю "Карпатської Січі"

Вероніка Филонович

Вероніка Филонович уродженка Херсонщини. Прийшла в світ 15 березня 1910 року. В Обітоках Олександрівського повіту – тепер в складі села Бокове Гурівської громади Кіровоградської області. Онука відомого єлисаветградського лікаря Опанаса Михалевича. "Батьки її мали невеличку посілість біля Кривого Рогу. Перед приходом большевиків батько емігрував. Лишилась з матер'ю і братом. З дитинства зазнають большевицького теорору".

Закінчила Київський інститут господарства, тепер це Київський національний економічний університет. Брат розвивався, як митець. Це він опісля під керівництвом Олега Ольжича-"Кандиби" творитиме миситецьку компоненту українського націоналістичного руху. Та створить основну візуалістику срібних тризубів з мечем у столиці Карпатської України.

У 1931 році, із братом Михайлом та мамою Євдокією, втекла з радянської України. Переплили Дністер, подолавши кордон з Румунією. Добралась до Чехословацької республіки та влились в місцеву українську громаду.

У Празі вивчала англійську мову в англійському коледжі та закінчила курси медстестер при Українському Національному Об'єднанні. В 1933 році одружилася з полковником Армії УНР Василем Филоновичем, уродженцем сучасних теренів Сумщини. У шлюбі народила сина Василя.

Співфундаторка Музею визвольної боротьби України в Празі. З чоловіком переїхала на Закарпаття. Одна з перших увійшла до Жіночої секції Організації національної оборони "Карпатська Січ" в Хусті. Разом із чоловіком працювала у "Січовій молочарні" в Хусті, власником якої був Юрій Горліс-Горський.

"Ділова пані-матка" (за виразом Уласа Самчука) Євдокія Михалевич із своєю донькою Веронікою Михалевич, "заправляли" в невеличкій їдальні із скромною назвою "Січова Молочарня". Яка розміщувалась недалеко від "Січововї Гостинниці". Там можна було "дістати не лишень молоко, але й справжню козацьку запіканку з породи Запри-Дух".

Курсистка вишколу "Жіночої Січі", учасниця оборони "Січової гостининці" від чеського війська 14 березня 1939 року. Медсестра січового шпиталю в Хусті. До неї особисто приходив Роман Шухевич із наказом-проханням готуватись до евакуації, оскільки мадяри вже підходили до столиці Карпатської України.

У ніч з 15 на 16 березня 1939 року була медсестрою, яка залишалась із пораненими січовиками в січовому шпиталі, "аж до відкликання її штабом вранці того ж дня" – за твердженням полковника Василя Филоновича.

Пораненими опікувалась також Марія Самчуківна - дружина Уласа Самчука, яку той покинув. Саме вона була організаторкою імпровзованого шпиталя в домівці "Жіночіої Січі". Марія згадувала: "На заклик зголосилися дві українки та дві німки". Одною з них добровільно стала до праці Вероніка.

"Цілий шпиталь, – згадував Василь Филонович, – біля 80-ти душ ранених обслуговували дуже мало сестер жалібниць, а з першої години ночі 16. ІІІ. залишилась там лише одна сестра Вероніка Филонович, яка й зоставалась там одна аж до відкликання її штабом вранці того ж дня. Лікарі приходили до шпиталю лише раз-від-разу. Ранені все прибували".

Вероніка залишила докладні та досі не опубілковані спогади про той жах, коли довелось залишати поранених січовиків й мадярів (їх українці розміщували в одному приміщенні, бо інших не було, а окупант своїх забрав і поколов багнетами січовиків). Описала, як чудом прорвались з частиною поранених січовиків через вже захоплений мадярами Тячів. Під прицільним вогнем.

Разом із малолітнім сином 16 березня 1939 року перейшла кордон Карпатської України, знову до Румунії. Чоловік відступав із сотнями січовиків та добровольців горами та зміг вивести їх до Румунії наступного дня. Але дружини не побачив - його із сотнями українців видали мадярам.

З 1951 року Вероніка із сімʼєю мешкала в США. Два десятиліття працювала в громадському шпиталі Riverview Memorial Hospital (St. Paul, Minnesota). Еміграційним урядом УНР, де чоловік очолював воєнне міністерство, нагороджена "Воєнним хрестом".

Друкувала власні поезії та дитячі оповідання принаймні із 1930-х років. В журналах "Гуртуймося" (Прага), "Вояк" (Париж), "Українська трибуна", "Веселка".

Померла після довгої та тяжкої недуги 28 травня 1972 року у Міннеаполісі (США). Залишила в смутку матір, чоловіка, сина і брата. Похована на цвинтарі Forest Lawn Memorial Park в Сент Полі (Міннеаполісі). Могила 619, квадрат 32. Було б чудово, щоб українська діаспора в США заопікувалась її могилою, а громадянське суспільство в Україні пам'ятало чин Вероніки у захисті України.