Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

З давніх часів українці надавали особливого значення вшануванню полеглих воїнів, незалежно від того, чи було відоме місце їхнього поховання. У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Культура пам'яті в Україні формувалася як жива практика не лише через фізичне поховання, а й через створення місць, де пам'ять про полеглого набуває форми і присутності у просторі. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті або місце поховання яких залишається невідомим.

У березні 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 331, якою внесено зміни до Порядку розміщення кенотафів особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та були судом оголошені померлими. Зокрема, зі змінами до пункту 17 Порядку, затвердженого постановою від 22 листопада 2024 року № 1373, виключено норму, яка передбачала можливість розміщення кенотафів не раніше ніж через один рік після здійснення на них першого поховання.

Відтепер це обмеження скасовано, що означає можливість встановлювати кенотафи без необхідності очікування визначеного раніше строку та робить процедуру доступнішою для родин полеглих. Це рішення має не лише процедурне, а й глибоке символічне значення, адже вшанування пам'яті не повинно бути обмежене часовими рамками.

Паралельно держава формує окремий стандарт вшанування. Кабінет Міністрів України вже подав до Верховної Ради України проєкт змін до Закону України "Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України". Йдеться про запровадження нової статті 81¹, яка визначає поняття військового прощального ритуалу під час встановлення кенотафа та закріплює процедуру віддання військових почестей навіть без фізичного поховання.

Це принциповий підхід: держава забезпечує належне віддання військових почестей і гідне вшанування загиблого Захисника чи Захисниці незалежно від того, чи вдалося повернути тіло. Майбутній ритуал передбачає урочисте віддання військових почестей, присутність військових підрозділів та символічне прощання на місці кенотафа, що формує єдиний уніфікований державний стандарт. 

Майбутній військовий прощальний ритуал під час встановлення кенотафа передбачатиме урочисте віддання військових почестей із дотриманням традицій, закріплених у статутах Збройних Сил України. У цьому випадку йдеться, зокрема, про участь почесної варти, виконання Державного Гімну України, можливе здійснення салюту, а також використання Державного Прапора України як символу служіння і честі. Прапор у цьому контексті уособлює зв'язок Захисника чи Захисниці з державою, за яку було віддано життя, і стає центральним елементом церемонії навіть у разі відсутності фізичного поховання. Такий ритуал покликаний забезпечити гідне прощання та належне вшанування загиблого.

Кенотаф – це символічне місце пам'яті, яке створюється у випадку, коли тіло загиблого Захисника чи Захисниці не повернуто, місце поховання невідоме або особу судом оголошено померлою. Кенотаф не замінює поховання, але стає простором пам'яті, який дає родині місце, куди можна прийти, можливість гідно вшанувати Героя і точку опори у втраті.  У цей момент держава має бути поруч, забезпечуючи умови для такого вшанування.

На Національному військовому меморіальному кладовищі впроваджено механізм встановлення кенотафів як частину державної системи пам'яті. Важливо, що місце для розміщення, намогильна споруда та її встановлення є безкоштовними і забезпечуються державою.

Кенотаф може бути пам'ятником у вигляді хреста, пам'ятником у вигляді плити або нішею у колумбарній стіні. Ініціювати встановлення можуть чоловік або дружина, батьки, діти, брати, сестри, дідусь, бабуся, онуки або інші близькі особи.

Кенотаф може бути встановлений не лише на Національному військовому меморіальному кладовищі, а й на будь-якому кладовищі на території України. У такому випадку родина звертається до адміністрації відповідного кладовища. Адміністрація, у свою чергу, здійснює перевірку та звертається до ДУ "НВМК" для уточнення, чи не встановлено кенотаф цьому загиблому Захиснику чи Захисниці на території Національного військового меморіального кладовища або інших кладовищ. Це необхідно задля недопущення повторного встановлення кенотафа одній і тій самій особі в різних місцях. Після отримання підтвердження про відсутність раніше встановленого кенотафа адміністрація кладовища організовує подальші дії відповідно до чинного порядку. Такий підхід дозволяє зберігати системність державної політики пам'яті, водночас залишаючи родині право обрати місце вшанування близької людини.

Водночас Національне військове меморіальне кладовище є центральним державним простором пам'яті, де діє чітко визначений порядок встановлення кенотафів. Саме тут держава забезпечує уніфікований підхід, безоплатне встановлення та подальший догляд, а також гарантує можливість майбутнього поховання у разі повернення тіла загиблого Захисника чи Захисниці.

Звернення подається до ДУ "НВМК" із заявою із зазначенням, що кенотаф не встановлено на інших кладовищах. У разі електронного звернення подаються скан-копії документів.

До заяви додаються документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення особи померлою, а також документи, що підтверджують статус загиблого Захисника чи Захисниці, зокрема участь у бойових діях або встановлення інвалідності внаслідок війни.

Документи розглядаються протягом десяти робочих днів після отримання відповіді від МВС щодо відсутності непогашеної судимості. У разі відмови надається обґрунтоване пояснення, після чого можливе повторне звернення.

Після перевірки та прийняття позитивного рішення укладається офіційний договір, у якому визначається вид намогильної споруди та місце її розміщення. Цей договір є підставою для безоплатного виготовлення та встановлення кенотафа за рахунок держави, а також гарантує право на подальше поховання загиблого Захисника чи Захисниці у цьому ж місці у разі їх повернення.

У разі встановлення особи та повернення тіла можливе поховання у місці розміщення кенотафа або розміщення урни з прахом у відповідній колумбарній ніші. А от у разі скасування судового рішення про оголошення особи померлою або здійснення поховання в іншому місці – кенотаф підлягає демонтажу. Встановлення та демонтаж кенотафа на території Національного військового меморіального кладовища здійснюється виключно державною установою.

Кенотаф є складовою державної системи вшанування пам'яті і забезпечує можливість гідного увічнення загиблого Захисника чи Захисниці навіть у випадку відсутності місця поховання. Це відповідь держави на виклик війни, у якій не всі Герої повертаються додому і не всі мають встановлене місце поховання. Це можливість для родини мати точку пам'яті, для суспільства – зберігати зв'язок, а для держави – виконувати свій обов'язок перед кожним Захисником.

Це також сигнал наступним поколінням: держава пам'ятає кожного. І навіть тоді, коли немає могили, є місце, де збережено гідність, повагу і пам'ять про Героя України. Бо усі захисники і захисниці незалежної України від одвічного ворога – Герої.