Перегони з життям. Ада Менкен – перша шоу-зірка в історії?
У червні 1862 року на Бродвеї відбулася прем'єра іподрами "Мазепа" - за мотивами поеми Байрона. Іподрамою її назвали тому, що в кульмінаційний момент на сцені з'являвся живий кінь, який ніс на собі акторку, яка грала… Мазепу. Так, роль майбутнього гетьмана виконувала саме жінка - Ада Менкен.
У червні 1862 року на Бродвеї відбулася прем'єра іподрами "Мазепа" - за мотивами поеми Байрона. Іподрамою її назвали тому, що в кульмінаційний момент на сцені з'являвся живий кінь, який ніс на собі акторку, яка грала… Мазепу. Так, роль майбутнього гетьмана виконувала саме жінка - Ада Менкен.
Спектакль викликав скандал – але зовсім не тому, жінка грала чоловіка (спочатку взагалі планували використати манекен, але Менкен вмовила дозволити їй виконати трюк самій).
Публіка була шокована появою акторки на сцені напівоголеною – точніше вдягнутою в трико тілесного кольору. Це, звісно, відповідало канві байронівського сюжету. Проте не уявленням тодішньої публіки про пристойність.
Розголос був великий. Театр навіть подумували закрити. Та зрештою скандал лише привабив публіку, і спектакль надалі з успіхом ішов не лише в Нью-Йорку, а й у Сан-Франциско.
Іноді кажуть, що саме завдяки "Мазепі" виконавиця головної ролі не лише отримала прізвисько "горизонтальної Годіви", а й взагалі стала відомою. Це насправді не так. Та й відома – це не зовсім про неї. Бо Менкен називають першою шоу-зіркою в сучасному розумінні цього слова.
Сару Бернар, скажімо, вважали талановитішою акторкою, але зіркою вона все одно стала другою. Щоправда, й кар'єру свою Бернар почала пізніше та часто йшла шляхом, "протореним" попередницею.
Менкен досягла успіху завдяки нестримній енергії, помноженій на жагу слави та готовність будь-яких способом утримувати увагу до себе. Саме заради цього акторка сміливо відкидала умовності, відверто епатувала і… захоплено вигадувала.
Насправді ми й досі не можемо впевненістю назвати ані місце її народження, ані справжнє ії ім'я. Сама Ада цілком серйозно розповідала, що родом з Бордо, певний час жила з батьками на Кубі, а потім переселилася до Нового Орлеану. Та попри версію про своє "французьке" походження, переконувала, що насправді її звати… Долорес Адьос Лос Фьєртес.
Певний час вважали, що народилася Менкен все ж в Новому Орлеані і її батьком був вільний метис Огюст Теодор. Проте тепер популярнішою є версія, що місцем її народження є Мемфіс, її батька звали Річард Маккорд і був він комерсантом ірландського походження. При цьому в обох варіантах виходило, що виховували її як католичку.
З дитинства Ада виявляла здібності до мов і знала їх щонайменше шість. Кар'єру вона починала як танцівниця – виступала в Новому Орлеані та Гавані, та зрештою вирішила змінити амплуа – грати в театрі.
І в цьому дружину підтримав її другий чоловік - музикант Александер Менкен (перший шлюб Ади розпався настільки швидко, що про нього не завжди навіть згадують, і іноді називають першим саме Александера).
Менкен походив із впливової єврейської родини з Цинциннаті, куди подружжя невдовзі й перебралося. А Ада заявила одному з репортерів, що вона - теж єврейка. І була нею від народження.
Вона навіть почала дописувати до єврейського часопису "Ізраеліт" (в 22 роки!), полемізуючи, між іншим, з видавцем. Та досить жорстко висловлюючись щодо антисемітських ексцесів в Туреччині, Папській державі та Британії, за що її публікації із вдячністю відзначив сам Лайонел Ротшильд.
При цьому Ада ще й складала вірші, займалася живописом та грала таки театральних спектаклях. Це були справді якісь шалені перегони із життям – цілком в дусі байронівського "Мазепи". От тільки професійні критики здобутки Менкен за жодним із напрямків, за які вона хапалася, так і не оцінили.
І тим не менше Ада стала справжньою знаменитістю – Марк Твен згодом іронічно порівнював її появу зі сходженням на небі великого сузір'я, яке засліпило увесь світ. Менкен просто заворожувала американську публіку – бо коротко стриглася, багато й відкрито палила… й взагалі поводила себе так, ніби вважала себе чоловіком (в розумінні публіки, звісно). А ще любила фотографуватися у максимально відвертому вбранні. Або ж взагалі без нього.
До того ж у 1859 році вона вийшла заміж втретє – за відомого усій Америці боксера Джона Хінана. Навіть не розлучившись до кінця з другим чоловіком, прізвище якого залишила собі.
В Нью-Йорку Менкен познайомилася з поетом Волтом Вітменом та долучилася до кола літературної богеми. Та знову почала друкуватися – і як поетка, і як літературний критик, і навіть як політичний публіцист.
Письменництво стало її новим коханням. Воно подобалося їй навіть більше за театр. Але "колеги по перу" все одно бачили в Аді "акторку, що намагається писати".
З іншого боку, критики та навіть театральні продюсери і про акторські таланти Менкен також продовжували говорити без захоплення. Хоча вона збирала справжні аншлаги. І гонорари їй платили більші, аніж будь-якій якій акторці того часу.
Коли Менкен вирушила з гастролями до Європи - її всюди зустрічали натовпи шанувальників. Гріючись в променях слави, вона знову радісно фантазувала, розповідаючи, скажімо, як була ковбоєм, полювала на бізонів та втекла з полону індіанців, загіпнотизувавши охоронців. І публіка була зачарована.
Зачаровані були й європейські письменники. Чарльз Дікенс, скажімо, називав її "світовою насолодою". У Франції в Менкен стався роман з Олександром Дюма – батьком (останній в житті Дюма, який був старший її більше, ніж вдвічі), в Британії - з Алджерноном Суїнберном.
Проте навіть коханці не поспішали визнавати її рівною собі. Вони, які і публіка, бачили в ній саме "об'єкт". "Жінці, яка має такі гарні ноги, не потрібно обговорювати поезію", дозволив собі вимовити вголос Суїнберн.
Але Менкен вважала себе… майже щасливою. Адже, як зізнавалася в одному з листів, "в своєму віці скуштувала більше життя, ніж більшість жінок, які доживають до ста років". Майже щасливою - бо саме в цей час важко захворіла.
Хвороба прогресувала стрімко. Якось акторка знепритомніла просто під час репетиції. І зрозуміла, що часу залишилося обмаль. Тому почала квапливо готувати до друку свої вірші – саме їх вона вважала головним здобутком свого життя. Не встигла. Збірка з трьох десятків поезій вийшла лише через кілька місяців після її смерті.
Шалені перегони з життям зупинилися 10 серпня 1868 року. На той час Аді Менкен виповнилося лише тридцять три.. Поховали її на єврейському цвинтарі на паризькому Монпарнасі. Слова для надгробку вона обрала сама. Суїнбернівське "Ти знаєш". Вона, схоже, кохала його по-справжньому. Не за гарні ноги.
