"Його смерть зробила нас сильнішими". Похорон Євгена Коновальця

Могилу Євгена Коновальця обладнали як тимчасову, оскільки присутні дали обіцянку, що після відновлення державної самостійності України Вождь з усіма почестями буде перепохований у Києві. Для цього домовину помістили у великий металічний контейнер, який при потребі легко можна дістати і доправити в незалежну Україну.

 
Тимчасовий пам'ятник на могилі Є. Коновальця, виконаний у формі традиційного хреста на могилах січових стрільців
Фото з архіву ЦДВР

Одразу в Роттердам літаком прибула дружина Ольга Коновалець-Федак. На Роттердамському летовищі її зустріла чисельна група людей. Перший, кого вона впізнала, був Ярослав Барановський, близький співробітник її чоловіка.

Ярослав приїхав до Роттердаму на другий день після загибелі Євгена Коновальця, не знаючи про трагедію. Він попрямував до готелю "Централь" у надії дізнатися, де зараз Голова ОУН, щоб зустрітися з ним у невідкладній справі. Уявіть стан Барановського, коли у готелі його схопила поліція у підозрі на замах Коновальця. Ярослав ледь викрутився і ось зараз ледь встигнув зустріти Ольгу Коновалець.

Із Відня прибув генерал Віктор Курманович - давній товариш Коновальця іще з часів Української революції, а останнім часом його радник із військових питань.

Біля чорних автівок на неї чекали інші люди, з поміж яких Ольга впізнала тільки представника литовського посольства у Роттердамі пана Петера Панна.

Першим до неї підійшов генерал Курманович, не вітаючись схилив голову і сказав:

- Ви, пані, й Ваш син втратили мужа й батька, а українська нація втратила свого Вождя.

Усі інші віталися і висловлювали співчуття, але робили це коротко, даючи зрозуміти, що пора вирушати на цвинтар.

Авто із катафалком і супроводжуючі авта прибули на католицький цвинтар "Кросвік", де, як правило, хоронять відомих людей і де чимало старовинних поховань.

Біля високої східної брами похоронна процесія зупинилася. На них очікував невеликий гурт людей. На малій швидкості заїхали на територію цвинтаря, де розташована цвинтарна каплиця. Тут католицький священник відправив панахиду, після якої усі присутні направилися до місця поховання.

 
Одне з останніх прижиттєвих фото Євгена Коновальця, зроблене у Відні навесні 1938 р.
Фото з архіву ЦДВР

Ольга не кваплячись вийшла з авто. Уся в чорному, а через плече - хутро. Озирнулася довкола. Людей небагато. Підійшли Барановський, Курманович. Відкілясь взявся Ярослав Оршан Чемеринський, який очолював "Націоналістичну пресову службу".

Перед нею свіжовикопана могила, де ось-ось навіки спочине її чоловік - Євген.

Священник із невеличким дитячим хором розпочали обряд похорону. Ольга намагалася молитися разом із хором, але відчула, що втрачає сили і притихла.

Коли домовина із покійним лягла в акуратно викопану яму, де її швидко засипали землею, до неї приставили три вінки. Один від дружини і сина; другий від імені "Організації Українських Націоналістів"; і третій – від "Української Нації".

Могилу Євгена Коновальця обладнали як тимчасову, оскільки присутні дали обіцянку, що після відновлення державної самостійності України Вождь з усіма почестями буде перепохований у Києві. Для цього домовину помістили у великий металічний контейнер, який при потребі легко можна дістати і доправити в незалежну Україну.

Першим слово взяв генерал Віктор Курманович. Він, як військовик, був лаконічним:

- Його смерть, це страшна рана для нас. Але ворог сторицею заплатить за свій злочин. Його смерть не вбила нас, а зробила нас сильнішими. Мертве тіло, але дух вождя - найбільшого героя і мученика, надалі очолює українську національну революцію, яка неминуче визволить Україну від усіх займанців! Дорогий Євгене, ореол твоєї слави, геройства і мучеництва вічно світитиме прийдешнім поколінням.

Останньою мала промовляти вдова. Вгамовуючи душевний біль і сльози, Ольга Коновалець спромоглася тільки на одне речення:

- Ви мусите докінчити, продовжуйте його діло.

Мирослав Іванек : На Волині найбільше постраждали українці та євреї

Кволі спроби заперечити заявам поляків здебільшого зводяться до нагадування, що поляки також вбивали українців, але цей аргумент є нівечений аргументом асиметрії польських і українських втрат. У цьому розігрітому до червоного спорі про польсько-українські жертви дивним чином загубилася усвідомленість, що найбільші злочини на Волині під час війни скоїли німці, а найбільших жертв зазнали українське та єврейське населення.

Богдан Червак: В Україну повернуть останки тещі Євгена Коновальця та Андрія Мельника Марії Федак

У Люксембургу відбулася ексгумація праху Марії Федак – матері Софії Федак-Мельник, дружини Голови ОУН Андрія Мельника.

Юрій Бутусов: Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.