"Його смерть зробила нас сильнішими". Похорон Євгена Коновальця
Могилу Євгена Коновальця обладнали як тимчасову, оскільки присутні дали обіцянку, що після відновлення державної самостійності України Вождь з усіма почестями буде перепохований у Києві. Для цього домовину помістили у великий металічний контейнер, який при потребі легко можна дістати і доправити в незалежну Україну.
Одразу в Роттердам літаком прибула дружина Ольга Коновалець-Федак. На Роттердамському летовищі її зустріла чисельна група людей. Перший, кого вона впізнала, був Ярослав Барановський, близький співробітник її чоловіка.
Ярослав приїхав до Роттердаму на другий день після загибелі Євгена Коновальця, не знаючи про трагедію. Він попрямував до готелю "Централь" у надії дізнатися, де зараз Голова ОУН, щоб зустрітися з ним у невідкладній справі. Уявіть стан Барановського, коли у готелі його схопила поліція у підозрі на замах Коновальця. Ярослав ледь викрутився і ось зараз ледь встигнув зустріти Ольгу Коновалець.
Із Відня прибув генерал Віктор Курманович - давній товариш Коновальця іще з часів Української революції, а останнім часом його радник із військових питань.
Біля чорних автівок на неї чекали інші люди, з поміж яких Ольга впізнала тільки представника литовського посольства у Роттердамі пана Петера Панна.
Першим до неї підійшов генерал Курманович, не вітаючись схилив голову і сказав:
- Ви, пані, й Ваш син втратили мужа й батька, а українська нація втратила свого Вождя.
Усі інші віталися і висловлювали співчуття, але робили це коротко, даючи зрозуміти, що пора вирушати на цвинтар.
Авто із катафалком і супроводжуючі авта прибули на католицький цвинтар "Кросвік", де, як правило, хоронять відомих людей і де чимало старовинних поховань.
Біля високої східної брами похоронна процесія зупинилася. На них очікував невеликий гурт людей. На малій швидкості заїхали на територію цвинтаря, де розташована цвинтарна каплиця. Тут католицький священник відправив панахиду, після якої усі присутні направилися до місця поховання.
Ольга не кваплячись вийшла з авто. Уся в чорному, а через плече - хутро. Озирнулася довкола. Людей небагато. Підійшли Барановський, Курманович. Відкілясь взявся Ярослав Оршан Чемеринський, який очолював "Націоналістичну пресову службу".
Перед нею свіжовикопана могила, де ось-ось навіки спочине її чоловік - Євген.
Священник із невеличким дитячим хором розпочали обряд похорону. Ольга намагалася молитися разом із хором, але відчула, що втрачає сили і притихла.
Коли домовина із покійним лягла в акуратно викопану яму, де її швидко засипали землею, до неї приставили три вінки. Один від дружини і сина; другий від імені "Організації Українських Націоналістів"; і третій – від "Української Нації".
Могилу Євгена Коновальця обладнали як тимчасову, оскільки присутні дали обіцянку, що після відновлення державної самостійності України Вождь з усіма почестями буде перепохований у Києві. Для цього домовину помістили у великий металічний контейнер, який при потребі легко можна дістати і доправити в незалежну Україну.
Першим слово взяв генерал Віктор Курманович. Він, як військовик, був лаконічним:
- Його смерть, це страшна рана для нас. Але ворог сторицею заплатить за свій злочин. Його смерть не вбила нас, а зробила нас сильнішими. Мертве тіло, але дух вождя - найбільшого героя і мученика, надалі очолює українську національну революцію, яка неминуче визволить Україну від усіх займанців! Дорогий Євгене, ореол твоєї слави, геройства і мучеництва вічно світитиме прийдешнім поколінням.
Останньою мала промовляти вдова. Вгамовуючи душевний біль і сльози, Ольга Коновалець спромоглася тільки на одне речення:
- Ви мусите докінчити, продовжуйте його діло.
