Плями крові на синій бороді. Занапащене ім'я Жиля де Лаваля, барона де Ре

Взяв на себе провину, щоб уникнути тортур, – саме так пояснив свої неймовірні зізнання Жиль де Лаваль, барон де Ре, маршал Франції, який свого часу був королівським радником та камергером. А йшлося про справді моторошні злочини - зґвалтування, вбивства й розчленування дітей та вшануванні диявола, якому він нібито приносив людські жертви.

 
Суд над бароном де Ре
wikimedia.org

Взяв на себе провину, щоб уникнути тортур, – саме так пояснив свої неймовірні зізнання Жиль де Лаваль, барон де Ре, маршал Франції, який свого часу був королівським радником та камергером. А йшлося про справді моторошні злочини - зґвалтування, вбивства й розчленування дітей та вшануванні диявола, якому він нібито приносив людські жертви. 

 
Печатка барона де Ре
wikimedia.org

Та попри зізнання його все одно вирішили катувати. Після чого барон ще два дні розповідав про подробиці злочинів, підсумувавши врешті-решт, що загубив вісім сотень лише дитячих душ.

 
Матеріали судового процесу над бароном де Ре збереглися в рукописній копії XVII сторіччя
wikimedia.org

Цифра ця здалася неймовірною навіть заангажованим суддям – і світським, і духовним. Представники церкви зупинилися на формулюванні "140 і більше". А світські судді не стали уточнювати кількість вбитих, обмежившись словами про "кількох дітей". Зрештою, навіть однієї замученої "в ім'я диявола" дитини було б достатньо для найсуворішого вироку.

 
Страта барона де Ре
wikimedia.org

Менше ніж за тиждень після першого зізнання, де Ре визнали винним, а наступного дня стратили на шибениці. Вже мертвого його ще й піддали вогню, щоправда повністю тіло не спалили і видали для поховання родичам.

 
Родичі збирають рештки спаленого тіла барона де Ре – малюнок XIX сторіччя
wikimedia.org

Навіть сучасників барона вражала та швидкість, з якою уславлений полководець й довірена особа самого короля перетворилася на зганьбленого світом злочинця. Не всі вірили, що таке взагалі можливо. А з часом кількість тих, хто вважав суд фарсом, влаштованим саме для розправи над де Ре та знищення його репутації, лише зростала.

 
Саломон Рейнах був один з перших, хто рішуче заявив про безпідставність засудження барона де Ре вже на межі XIX та XX сторіч
wikimedia.org

Найзавзятіші захисники барона на чолі з письменником Жильбером Пруто навіть влаштували в 1992 році слухання, на яких його "виправдали". Втім, про дотримання судової процедури не йшлося, тож "скасування вироку", про яке поквапилися розповісти деякі медіа, насправді не сталося.

 
Жильбер Пруто
franceinfo.fr

Пояснюючи публіці, про що, власне, йдеться, преса зазвичай нагадувала, що саме де Ре вважають прототипом "Синьої Бороди" з однойменної казки Шарля Перро. На перший погляд це здається не зовсім логічним - адже барон був одружений лише один раз, і в убивстві навіть цієї дружини його ніхто не звинувачував.

 
Синя борода. Ілюстрація Гюстава Доре до "Казок матінки Гуски"
wikimedia.org

Але кому ж іще казкар міг приписати створений ним сюжет, як не відлюднику, що розправлявся із своїми жертвами у схованому від чужих очей замку? А саме так і могли уявляти де Ре сучасники Перро.

 
Шарль Перро
wikimedia.org

Водночас, історичний Жиль де Лаваль – фігура й справді непересічна. Навіть для бурхливого XV сторіччя. Нащадок одного з найповажніших бретонських та одразу двох французьких аристократичних родів - Краон та Монморансі, він успадкував не лише високий статус, а й чималі земельні володіння. Батьки ж подбали про його освіту – вона в Жиля й справді була блискучою, та головне – його просто тягнуло до знань і він був щиро закоханий в книжки.

 
Жиль де Лаваль, барон де Ре
wikimedia.org

Щоправда, вже в одиннадцять – коли помер його батько – майбутній маршал Франції став повним сиротою. Але його вихованням зайнявся дід – і йому вдалося привити онуку таке ж щире захоплення війською справою, як і книжками. Він навчився фехтувати і захопився полюванням (для рицаря це теж був спосіб тренувати бойові навички).

 
Герб барона де Ре з королівськими ліліями
wikimedia.org

Зрештою, саме дід домігся одруження 16-річного Жиля на Катрін ле Туар. І дозволу на цей шлюб церкви – адже наречена була його кузиною. Але, по-перше, вона була заможною. А по-друге, родичкою дофіна (такий титул мали спадкоємці французького престолу) Карла.

 
Дофін Карл (після сходження на престол – Карл VII)
wikimedia.org

Тривала Столітня війна, і навколо Карла – попри те, що його права на престол англійці заперечували, а можливо і завдяки цьому – гуртувалися ті, хто був проти поглинання Франції північною сусідкою. В цій боротьбі дофін потребував союзників, соратників… та спонсорів – відтак статки Жиля безумовно сприяли його долученню до табору Карла. Разом із особистими талантами, звісно, – адже барон виявився і хоробрим вояком, і вправним командиром.

 
Прижиттєве зображення Жанни д'Арк
wikimedia.org

"Зоряний час" де Ре почався з появою на політичному та військовому обрії Жанни д'Арк. Вона сама обрала його своїм радником та охоронцем, а він – попри ще молодий вік – став її наставником у військовій справі, в якій дівчина, із зрозумілих причин, була малодосвідченою.

 
Звільнення Орлеана від англійської облоги
wikimedia.org

Барон зіграв ключову роль у звільненні Орлеана - зокрема, відзначився при здобутті бастіона Сен-Лу, супроводжував Жанну, коли вона доповідала Карлу про перемогу, і підтримав її, коли вона наполягала на поході до Реймса для коронації дофіна як нового короля. Саме після цього де Ре й отримав звання маршала.

 
Коронація Карла VII в Реймсі
wikimedia.org

Після того, як Жанна потрапила в полон, Жиль найзавзятіше боровся за її звільнення, хоча й без успіху, - в той час як король демонстрував дивовижну байдужість до долі своєї рятівниці. Цілком можливо, що монарх просто заздрив дівчині, яка стала надією його підданих. Але це зрештою пояснює й відчутне охолодження в стосунках Карла VII і з бароном.

 
Замок Тіффож
wikimedia.org

Де Ре це відчув. І повернувся до свого замку Тіффож у Бретані. На згадку про Жанну він замовив "Орлеанську містерію", яку протягом десяти років ставили в його театрі. По суті, саме барон почав перетворювати історію Орлеанської Діви на частину національного міфу.

 
Спектакль-містерія у середньовічному французькому театрі
wikimedia.org

Останньою військовою звитягою де Ре стало звільнення в 1432 році від англійської облоги міста Ланьї. Після чого він остаточно усамітнився в своєму замку, повернувшись до книжок, захопившись театром, а потім і алхімією.

 
Звільнення Ланьї від англійської облоги
wikimedia.org

Жив барон, як кажуть, на широку ногу. І кими б великими були статки де Ре, вони швидко танули. Тож від наукових студії він вже невдовзі перейшов до спроб здобути золото за допомогою філософського каменю та магії.

 
Моторошні алхімічні "вправи" – як їх уявляли у XIX сторіччі
wikimedia.org

А це, зрештою, дозволило втертися в довіру до нього некроманту Франческо Прелаті. Той стверджував, що може викликати "демона Баррона", який нібито виконує усі його забаганки.

Чи міг Прелаті штовхнути де Ре на злочини, чи здійснював їх сам від імені барона – ми можемо лише здогадуватися. Але на суді цей "маг" виступив чи не головним свідком звинувачення.

Ініціаторами ж процесу стали… сусіди де Ре. Які йому відверто заздрили та сподівалися врешті-решт прибрати володіння барона до своїх рук.

 
Жан де Малеструа, єпископ Нанта, який ініціював розслідування і першим висунув звинувачення барону де Ре
wikimedia.org

Підозри у вбивствах дітей та спілкуванні з дияволом – незалежно навіть від того, чи відбувалися вони в реальності – й справді були найкоротшим шляхом до цієї мети.

Сам барон, між іншим, спочатку не сприймав звинуваченням серйозно. Не намагався, скажімо, втекти чи сховатися. Суддів взагалі відмовився визнавати та облаяв останніми словами.

 
Знахідка решток жертв барона де Ре – як це уявляли у XIX сторіччі
wikimedia.org

І лише коли ті педантично відхилили цю "усну апеляцію", відлучили де Ре від церкви, відмовили в захиснику та пообіцяли допит з використанням тортур – зрозумів, в яку халепу потрапив. Зрозумів… та зламався. Назавжди занапастивши своє ім'я. Яке тепер і згадують частіше як "справжнє ім'я Синьої Бороди".

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.