Спецпроект

Відзначення пам'яті Миколи Руденка - по-владному і по-людськи

Нас цілком зіґноровано: в оргкомітеті лише чиновники, які навряд чи знають, яке значення має ця постать для України. Якби влада України керувалася його економічним ученням і етичними настановами - багато проблем уже було б розв'язано.

На боковій стіні будинку № 68 по вулиці Богдана Хмельницького в Києві влітку з'явилася меморіальна таблиця з написом:"У цьому будинку проживав відомий громадський діяч, правозахисник, голова Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод Микола Данилович Руденко".

Ні років проживання, ні згадки, що Руденко ще й видатний письменник, економіст, Герой України... Ні вдова Раїса Руденко, яка живе в цьому будинку, ні Київська організація Спілки письменників, ні Наукове товариство імені Сергія Подолинського, ініціатором створення якого був М.Руденко, ні Київське товариство політв'язнів та жертв репресій не були запрошені на відкриття таблиці. І взагалі не відомо, чи було таке відкриття.

Щоправда, п. Раїса Руденко одержала була листа від Головного управління з питань внутрішньої політики КМДА від 7 червня 2010 року за № 051-195з, що на виконання Указу Президента України від 31.10.2006 № 908/2006 "Про відзначення 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод" КМДА видала 11.03. 2008 р. розпорядження № 285 про встановлення меморіальної дошки.

Тим же листом повідомлено, що вшанування пам'яті визначних діячів здійснюється, як правило, лише однією формою увічнення (найменування вулиці чи встановлення меморіяльної дошки). Отже, клопотання НТП ім. С. Подолинського про перейменування однієї з сусідніх вулиць Мельникова, Воровського або Чапаєва на вулицю Миколи Руденка фактично відхилене.

Слід нагадати, що Президент В.Ющенко заздалегідь, ще 14 серпня 2009 року, підписав указ № 612/2009 "Про відзначення 90-річчя від дня народження Миколи Руденка". Цим указом передбачено було створити оргкомітет з підготовки та проведення ювілейних заходів. Наукове Товариство імені Сергія Подолинського, яке створене було 3 березня 1999 року за ініціативою М.Руденка, радо запропонувало свої послуги і свої кандидатури до оргкомітету.

Але нас цілком зіґноровано: в оргкомітеті лише чиновники, які навряд чи знають, хто такий Руденко і яке значення має ця постать для України. Якби влада України керувалася його економічним ученням і етичними настановами - багато проблем уже було б розв'язано...

У Верховній Раді питання про вшанування М. Руденка порушив голова Комітету з питань культури і духовності Володимир Яворівський. Але його проект постанови 7 липня було відхилено, питання зняте розгляду. Авжеж, Руденко - не їхній герой...

Отже, держава не збирається відзначати 90-річчя М.Руденка. Але, слава Богу, в нас уже є громадянське суспільство.

Так, Наукове Товариство ім. С. Подолинського, Український ПЕН-Клуб, Міжнародний благодійний фонд "Смолоскип", Київське товариство політв'язнів і репресованих 16 грудня проведуть у Київському міському будинку вчителя вечір під назвою "Монади Миколи Руденка". Початок о 18 годині.

До участі у вечорі запрошені - Євген Сверстюк, Левко Лук'яненко, Раїса Руденко, академік Микола Жулинський, професори Михайло Курик та Володимир Шевчук, письменник Іван Власенко. Вірші М.Руденка читатимуть Борис Лобода і Кирило Булкін, а пісні на його слова співатиме Олена Голуб. Покажемо фраґменти фільму Олександра Рябокриса "Українська Гельсінкська Група". Олександр Михайлюта презентує нову книжку М.Руденка.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.