Спецпроект

Ярослав Грицак в Одесі: аншлаг, який не відбувся?

Пан професор описав сьогоднішній стан українськості. Головний акцент на тому, що вирішальною є не проблема "Хто такі українці", а "Чого вони хочуть". Успіх країни залежить від цінностей, які мотивують діяльність кожної людини.

Новина про лекцію Ярослава Грицака, одного з найвидатніших сучасних українських істориків, звернула увагу багатьох інтелектуалів Одеси. Ще б пак! Тема, яку було оголошено - "Хто такі українці і чого вони хочуть?" - мала досить інтригуючий характер.

Організатори з "Вільного університету", чий проект своїм виступом відкривав пан Грицак, навіть уявити не могли, що зал Єврейського культурного центру на Ніжинський, 17 лютого не зможе прийняти всіх бажаючих зустрітись із вітчизняним істориком європейського рівня. Як згодом виявилося, на лекції були присутні понад 320 людей, деякі навіть стояли у проходах, тільки б почути роздуми про сьогодення української ментальності та ідентичності.

Одеса "таки да" зацікавилась питанням, хто такі українці. Фото Сергія Мукаельянца

Основну частину виступу Ярослава Грицака я перекажу дуже узагальнено. Щоб ознайомитися з точкою зору фахівця, треба звертатись до його книг і статей.

Питання "хто такі українці" належить розв'язувати з питання "що таке нація" - почав пан Ярослав. Та цілком в постмодерних уявленнях продовжив: питання це не просте та не має єдиного, істинного визначення. Тому метафоричне висловлювання Ернста Ренана „нація - це щоденний референдум" допоможе звернути увагу на те, що нація, водночас, є процесом та політичним актом.

Для того, щоб осмислити якийсь феномен, необхідно його описати, й вже з цією умовністю працювати з наукової точки зору. Тому питання про сучасну українську націю, а точніше, з того, що її формує, - тобто поняття "націоналізму", -  можна розглядати за аналогією з математикою.

Тобто почати з арифметики, яку можна пояснити на пальцях. Потім перейти на другий рівень, до алгебри й далі - до вищої математики. Тоді на першому рівні арифметики "націоналізму" будуть два концепти нації, які принципово відрізняються один від одного: етнічна єдність і політичний союз громадян одної держави.

Перший концепт - це грецький поліс, другий - античний Рим. Найближче до нас втілення цих моделей  - німецька й французька нації. Але можливі деякі трансформації упродовж історії одного народу. Наприклад, польська нація у XIX ст. знаходилась під впливом політичної єдності, але потім перетворилася на етнічну.

Українська нація пережила інші метаморфози. Впродовж XIX-XX століть - це була етнічна нація, а після двох світових війн вона набула політичної природи.

Референдум 1991 року наголосив на існуванні української політичної нації, коли більшість проголосувала за українську незалежність.

Далі ці дві моделі відштовхували одна одну, залежно від того, хто був на чолі державної влади: етнічну модель впроваджували Кравчук і Ющенко, політичну - Кучма і Янукович. Але на сьогодні ще досі нема визначеності: чи є українці "українським народом" або "народом України". І це є проблемою та джерелом напруги.

В Україні існують моделі, між котрими відбувається ворожнеча: умовно "Галицька" та "Донецька". Перша формувалася на протистоянні двох етнічних націоналізмів: українського і польського. Ключовими рисами цієї моделі є: мова (звичайно, українська), історія по Грушевському (тобто етноцентрична), орієнтація на західноєвропейські країни.

Не все буде Донбас, якщо центральна Україна та Київ скажуть своє слово. Фото Сергія Мукаельянца

Друга модель - нібито віддзеркалення Галицької: російськомовність, історія - прорадянська, орієнтація - проросійська. Проте жодна з цих ідей не може цілком задовольнити і поєднати всіх українців.

Центральна частина України, яку очолює Київ, могла би запропонувати ідею "Третьої України". Проте, сьогодні це покищо неможливо: ця Україна не має ані свого вожака, ані своєї політичної моделі.

Та, нарешті, третій рівень - вища математика українського національного питання. Основна проблема формування української нації полягає у тому, що Україна, так сталося, знаходиться у сфері геополітичного впливу багатьох сусідів. Так, в XIX столітті не було української території, якої не домагалися б дві, іноді, навіть, три сусідні держави.

Відтак українці вимушені були шукати себе в досить різних ідентичностях. У ХХ столітті ці чинники повільно зникають. Крім одного: російського націоналізму. І тому найважливішим на теперішній час для українців є питання про відношення з Росією, з російським суспільством.

Десь так, схематично, пан професор описав сьогоднішні стан українськості. Та головний акцент він зробив на тому, що вирішальною є не проблема "Хто такі українці", а "Чого вони хочуть". Бо якраз від цінностей, які мотивують діяльність кожної людини, залежить і економічний здобуток кожного з нас, й успіх усієї країни.

Та, на жаль, із системою цінностей не все сьогодні ясно. Це потрібно обговорювати, виходячи на публічні дискусії, як бізнесменам, політикам, та, головним чином, інтелектуалам.  

Тези своєї лекції Грицак супроводжував таблицями з результатами соціологічних досліджень, схемами, ключовими термінами та визначеннями. Взагалі, львівський професор робив усе можливе для того, щоб глядачі в залі були включені у діалог, хоча б у своїх думках.

Та, на превеликий жаль, глядачі, здебільшого, залишились спостерігачами, які зібралися споглядати, але не спілкуватися чи розмірковувати над питаннями української ідентичності. Ті декілька питань із залу, що пролунали після лекції під час, так би мовити, "обговорення", до доповіді історика відношення не мали.

Людей "турбувало", а що пан Грицак думає про шоу Савіка Шустера, про Тимошенко, чого посилається на одну газету, а не на іншу...

Минуло вже кілька днів. Універсальна площадка для спілкування - інтернет - аншлагу в з обговоренням виступу Ярослава Грицака не виказує. Стоїть повна, гучна та виразна тиша. Ну, хіба, мабуть, з десяток коментарів.

Може, в якихось кулуарах йдуть жорсткі полемічні баталії? Або... Хіба майже всі, хто були присутні на лекції, просто побували на шоу під назвою "Виступ відомого історика зі Львова"?

Авжеж, приїзд Ярослава Грицака - подія. Те, що був переповнений зал, - досягнення. Але що далі, пане та панове? Над чим мовчить (або глибоко замислилась) одеська інтелігенція?

Віталій Скальський: Два дні Третього Універсалу

За текст Третього Універсалу йшла серйозна боротьба. Сперечались за кожне речення. Сперечались майже як за статті Конституції України у червні 1996 року. Найбільш обговорюваними були питання приватної власності на землю та права національних меншин

Богдан Червак: «Другий» Базар

Серед 359 бійців армії УНР, хто у 1921 році вирушив з Польщі на допомогу учасникам антирадянського повстання в Україні та був розстріляний більшовиками під селом Базар, є Лука Червак. Коли історія промовляє до тебе знайомими і рідними іменами, ти особливо гостро розумієш відому всім істину: історія твориться не абстрактними героями, історія твориться кожним із нас особисто.

Наталка Діденко: Косач-метеоролог

Сьогодні - День української гідрометслужби. І всі будуть говорити про її 100-річчя, яке відзначається цього року.
І справді, в 1921 році було підписано більшовицький Декрет про створення української Гідрометслужби. Але...

Ян Руссецкі: Ні, Герман Герінг не говорив на Нюрнберзькому процесі цитати, яку йому приписують

«Щоб перетворити людей на рабів, владі треба лише нагнітати страх». Якщо вірити користувачам Фейсбука, це начебто сказав на Нюрнберзькому процесі нацистський воєнний злочинець Герман Герінг. Протягом листопада такі дописи поширюють тисячі користувачів. Однак у матеріалах суду немає жодних доказів існування такої цитати. Схоже висловлювання Герінга знайдено лише в книжці одного психолога за 1947 рік