Спецпроект

"Незриме військо поневоленої нації". Якими мали бути його солдати?

Ідеолог ОУН Дмитро Андрієвський з Полтавщини ще у 1928-му визначив, якими мають бути риси члена організації: "не підпорядковує себе настроям і відрухам натовпу, але вміє стати над ним та накидати йому свою думку, свою волю". І жодної демократії.

У лютому цього року виповнилося 82 роки з часу постання Організації Українських Націоналістів (ОУН). На жаль, ця дата не знайшла широкого розголосу у вітчизняних ЗМІ. Проте це аж ніяк не означає, що ОУН, зокрема її минуле, позбавлені уваги суспільства.

Навпаки, суперечки щодо місця і ролі ОУН, її лідерів у нашій історії, не вщухають. Правда, здебільшого акцентується увага на світоглядних, ідеологічних, політичних та історичних аспектах діяльності ОУН. Менше говорять про ОУН у контексті феномену її організаційної структури - так званого "людського фактору".

Тим часом будь-який дослідник ґенези ОУН підтвердить, що її засновники значну увагу приділяли не лише світоглядно-ідеологічним питанням, а й характеру діяльності організації, яка поставила собі амбітну мету: здобути Українську Самостійну Соборну Державу.

Ще напередодні Конгресу українських націоналістів, який відбувся у Відні в 1929 році, де, власне, й було засновано ОУН, у середовищі українських націоналістів відбулася жвава дискусія з приводу відповіді на питання: якою ж має бути ОУН?

Підсумок дискусіям зробив один із ідеологів націоналізму Дмитро Андрієвський у статті, яка у 1928 році була опублікована в часописі "Розбудова Нації". ( Стаття увійшла до збірника: Конгрес Українських Націоналістів 1929р.: Документи і матеріали / Упоряд. В.Муравський; НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника: Центр досліджень визвольного руху. - Львів,2006).

Оскільки Д. Андріївський поки що маловідома постать в історії України, бодай у кількох словах подам його біографічні дані.

Андріївський Дмитро Юрійович народився 27 вересня 1892 року в селі Бодаква, що на Полтавщині (у Лохвицькому районі, на березі Сули - ІП). За фахом інженер. Після поразки Української революції доби УНР емігрував до Бельгії.

У листопаді 1927 на першій конференції українських націоналістів у Берліні разом з Є.Коновальцем, М. Сціборським та В. Мартинцем обраний до складу Проводу Українських Націоналістів (ПУН). Співпрацював у журналі "Національна думка", який видавала Група української націоналістичної молоді. Очолював Українську національну раду в Брюсселі.

У 1929 році брав участь у роботі Першого Конгресу українських націоналістів у Відні. Після його завершення очолив політичну референтуру ПУН. Публікував численні статті у журналі "Розбудова Нації". В 30-х роках - референт зовнішньої політики ОУН.

З 1940-го Андрієвський - один з лідерів ОУН під проводом полковника Андрія Мельника. В 1944 був заарештований гестапо і ув'язнений в концтаборі у Бреці. Помер 30 серпня 1976 року в німецькому місті Дорнштадт. Похований у Мюнхені.

Та повернімося до згаданої публікації. В основу статті покладено виступ Д. Андрієвського на одній із конференцій, яка у деталях розглядала питання форми і змісту націоналістичної організації.

Автор, зокрема, наголошував, що внутрішня структура майбутньої організації має відповідати основному завданню українських націоналістів - революційним шляхом вибороти незалежність України.

А тому до такої організації, якою згодом стала ОУН, та її потенційних членів він ставив кілька визначальних вимог.

Організація не повинна об'єднувати усіх, хто підтримує її ідеологію, а передусім тих, хто "чинно може прислужитися" втіленню ідеалів українського націоналізму в життя:

"В жодному випадку не можемо обтяжувати організацію баластом, бо це лише гальмуватиме наші рухи. З-поміж прихильників мусимо вибирати елементи діяльні, творчі - ті, що відзначаються ідейністю, почуваються організованими членами нації, змагають до впливів і влади, а разом з тим уміють коритися".

Основний контингент майбутньої ОУН мала б скласти молодь. При цьому Д. Андрієвський розрізняв три категорії.

Перша - "ті, що працюють теоретично", а саме творча інтелігенція.

Друга - "чинні, вправні, спритні робітники", тобто люди наділені організаційним хистом, які складуть кістяк організації.

Третя - "це той сирий, але надійний матеріал, що його має обробити організація й підготувати для відповідальної праці". Малися на увазі прихильники українського націоналізму, що перебувають під впливом націоналістичної організації.

Меморіальна дошка братам Андрієвським на одній із центральних вулиць Лохвиці. Фото: gromada-lv.at.ua

 Важливе значення мали згуртованість, дисципліна і порядок. Виключалися так звані "демократичні принципи" - вибори провідників, колегіальність у прийнятті рішень.

"Конечною передумовою гуртової справи є послух, ієрархія, твердість і певність рішень". Відтак мав існувати одноособовий провід, а важливі рішення ухвалював провідник.

Загалом малося на меті виховати новий тип українця, що не "зливається" з масою, а виділяється у ній, "тримає своє місце у національному житті, що не підпорядковує себе настроям і відрухам натовпу, але вміє стати над ним та накидати йому свою думку, свою волю".

Як тут не згадати іншого ідеолога ОУН Юліана Вассияна, який закликав виховувати "нову людину" - творчу і мужню, що "не вагалася б перед вибором і не боялася примусових ситуацій - ось ідеал Української людини".

На рівні художнього узагальнення образ "нової української людини" чітко сформулював О. Ольжич:

Це люди, на сталь перекуті в огні,

Це люди , як брили камінні.

З висоти часу можна констатувати, що проект під назвою "ОУН" його творцям вдалося сповна реалізувати одразу ж після установчого Конгресу українських націоналістів у Відні.

Очевидно, що заснована на таких жорстких вимогах організація не могла бути масовою. Як стверджують історики, чисельність ОУН ніколи не перевищувала десять тисяч членів. Але їй було під снагу стати визначальним фактором національного державотворення у 1939 року на Карпатській Україні та з гідністю пройти горнила Другої світової війни.

Правда, така модель не вберегла ОУН від потрясінь. У травні 1938 року спецслужбами НКВД було ліквідовано лідера і засновника ОУН полковника Євгена Коновальця. У 1939 році стався розкол ОУН на "мельниківців" і "бандерівців".

У 1957 році не вдалося зберегти життя визначному діячу ще одного розгалуження ОУН Леву Ребету. А в 1959 році - голові революційного проводу ОУН Степану Бандері.

Про те, що убивця Бандери може бути досі живий, читайте у розділі "Дайджест"

Та не зважаючи на ці та інші прикрі, а подекуди й драматичні факти з історії ОУН, націоналістичний рух відзначався високоідейними і жертовними кадрами, яким було під силу виконувати складні завдання національно-визвольної боротьби та утвердження національної державності. Врешті, як висловився О. Ольжич, ОУН стала "незримим військом поневоленої Нації".

Без ОУН, а точніше рядових її членів та провідників сьогодні не можна уявити історію нації, яка змагалася за свою державну суверенність.

Зрозуміло, що форми і методи, які ОУН використовувала для плекання своїх кадрів, критерії за якими вони добиралися, а також стиль її діяльності, можливо, уже не відповідають вимогам сьогодення. Та було б гріхом ними не скористатися, коли нація в чергове опиниться над прірвою свого існування.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?

Юрій Юзич: Левко Балицький. Підполковник Чорних Запорожців

Підполковник Чорних Запорожців Левко Балицький із (досі ще) Первомайська Миколаївської області. Відважний старшина, який у вересні 1920 року виконував обов'язки командира свого кінного полку. Світлина і низка фактів із життєпису публікуються вперше.

Андрій Ковальов: Архистратиг Михаїл - покровитель Києва і Київської землі

Згідно ліпопису Архистратиг Михаїл відбив нападнапад Москви на Києво-Печерськ.

Ігор ПОЛУЕКТОВ, Олена ПОПЕЛЬНИЦЬКА, Тетяна ОСІНЧУК, Ксенія БОНДАР: У 2024 році не відбулися археологічні дослідження Богоявленського собору. Причини і наслідки

На київському Подолі цього року не були продовжені археологічні дослідження пам'ятки археології, архітектури та історії, а також символу відродження української державності та незалежної церкви "Залишки Богоявленського собору Києво-Братського монастиря". Перші археологічні дослідження цієї пам'ятки відбулись восени 2023-го і логічно було б очікувати на продовження розкопок. Хто і чому їх "заблокував" і якими можуть бути наслідки: що через це може втратити українська історія та культура?