Спецпроект

Іди і дивись!

"Голокост від куль" - це документальне відображення катастрофи, яка знищила унікальну цивілізацію людей, які століттями жили на українській землі, вірили в Б-га, говорили на їдиш... Про те, куди в 1941-44 роках зникли євреї, багато не пишуть. Як раніше не писали про те, куди в 1933-му зникли українці.

Те, що відбувалось у роки німецько-радянської війни на території України під час "остаточного вирішення єврейського питання", нереально складно й страшно. Але хто про це знає? І не в загальних словах, а конкретно - хто, де і чому?

Виставка "Голокост від куль" - в "Українському домі" з 8 вересня 2011 р.

Зайдіть у будь-яку книгарню в Варшаві і подивіться, скільки там лежить наукових видань, альбомів, спогадів про трагедію польського єврейства, а тепер зробіть те саме в Києві, спробуйте запитати, що почитати про життя і наших українських євреїв...

Про те, куди зникли євреї Києва та Жмеринки, Бродів і Станіславова, Керчі та Одеси, не знято кіно. Про це не пишуть у популярній пресі - хіба до дат, і все якось неглибоко, не переймаючись - мовляв, було й було.

Це не тільки ми такі. Інші суспільства теж, а часом і все людство, пропускають крізь себе, не затримуючи в собі, досвід страшних трагедій.

В 1915-му младотурки вбивали вірменів, за яких не було кому вступитись.

У 1932-1933-му - комуністи морили голодом українців - аналогічно, більше того - тоді Пулітцерівську премію отримав американський журналіст, який писав просталінські "оди".

У 1975-1978 роках комуністичні фанатики в Камбоджі вбили до 3 мільйонів співвітчизників.

Нюрнберг комунізму. В Камбоджі вперше у світі судять червоних

Зовсім нещодавно, в 1990-х, в Руанді правителі з народу хуту винищили, на очах у всього світу, близько мільйона людей з народу тутсі. І знову - формальні співчуття, нуль осмислення.

Це не правильно та аморально.

Українці, як постгеноцидна нація, мусили б краще чути біль інших, якщо хочуть, щоб світ чув нас. Тому важливо, що ця виставка, зініційована католицьким священиком, отцем Патріком Дебуа, є сьогодні в Києві.

Фото з виставки "Голокост від куль". Cолдати Ваффен-СС дивляться, як службовець нацистської айнзацгрупи убиває українського єврея. Вінниця, між 1941 і 1943 рр.

"Голокост від куль" - це документальне відображення катастрофи, яка знищила унікальну цивілізацію людей, які століттями жили на українській землі, вірили в Б-га, говорили на їдиш, а також німецькою, польською, та й українською теж.

Їх уже немає. Їх вбито, кулями і голодом, а надто - холодною відстороненістю, відсутністю переживання і бажання пам'ятати.

Ця виставка - спроба достукатись до тих, хто живий.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».