Марія Мацишин – лицар Срібного Хреста Заслуги УПА

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Народилася вона в 1928-1930(?) році в Новому Самборі, що нині на Львівщині. Марія – найстарша з 5 дітей: були також Богдан, Надія, Дзюнка і ще одна сестра. Мати померла в 1939 р. від випадку з електрикою. Батько Володимир був м'ясаром, а дідо мав склеп із образами.

Літом 1944 р. батько з дітьми відходив на еміграцію, бо мав досить перших більшовиків в 1939–1941 рр. Але в околицях Перемишля якось відлучився від дітей. Тоді Марія з дітьми повернула до дідуся в Самбір. Аж десь у 1947 р. батько якоюсь окружною дорогою дав про себе знати, що проживає в Польщі.

У 1944–1946 рр. Марія навчалася у 8-мому, згодом у 9-му класі. Рівночасно належала до підпільної ланки розвідниць у мережі СБ ОУН. У січні–лютому 1946 р. під час так званої "Великої блокади" й підготовки до радянських виборів Марія часто наліплювала у місті противиборчі листівки і плакати.

Марія Мацишин

При тій діяльності одного вечора її затримав НКВД, але Марія врятувалася від арешту тим, що хутко заліпила клеєм лице міліціянта. Тоді була змушена вповні перейти в підпілля. А цілу її родину комуністи в жовтні 1947 р. вивезли на Сибір, і з тих пір їхня доля невідома.

Протягом 1946–1948 рр. вона, вживаючи псевдо "Оксана", працювала машиністкою в районному осередку СБ, яким керував "Богдан" (Іван Хома). У тому часі вона також брала участь у кількох атентатах [замахах – ІП] на офіцерів МГБ чи МВД, чи членів комуністичного керівництва району. Вона завжди була озброєна пістолетом, а коли відходила в терен, то звичайно додатково ще озброювалася автоматом.

Мабуть, літом 1948 р. Марію перевели на роботу машиністки в технічній ланці окружного осередку пропаганди Дрогобиччини, який був під керівництвом "Владана". А коли літом 1950 р. "Владан" перейшов на Калущину [Івано-Франківська область – ІП] перебирати функцію окружного провідника ОУН, то взяв її із собою як друкарку.

Марія загинула 1 липня 1951 року за невідомих обставин у Перегінських лісах. У жовтні 1951 р. УГВР посмертно відзначила її орденом Срібний Хрест Заслуги УПА за особливо активну діяльність у збройному підпіллі ОУН.

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.