Пасха Парижа – від смерті до життя

Крізь сльози втрати радію, що символ промовляє, навіть у своїй смерті, властиво, зокрема у ній. Він сколихнув увесь світ. Святе на виду. Ви є цього свідками. Ідім, з вірою, нас покликано, не сумніваймось!

Місце молитви. Пресвята Мати. Намолений храм, який для мене, як і для мільйонів, став місцем особливих духовних пережиттів...

Вже завтра мав там бути з французькими єпископами, священиками і вірними на Божественній Літургії освячення мира, на торжественній гостині, на спомині Вечері Тайної...

Там, де починалося моє служіння в Парижі...

Але не йдеться про мене, а про нас всіх – про Церкву, про цивілізацію, про спасіння.

Що означає, коли, один з найвідвідуваніших храмів світу у вогні? В суспільстві, в політиці, в Церкві, в Україні і світі стільки розбиття, умертвлення, каліцтва...

Страдальна Мати!

Що означає наш біль, коли ми дивимося, як вогонь нищить храм, якому дев'ять століть?

Втрата неймовірна, але... ніяк непоправна.

Фото: AFP

 

Світова реакція свідчить, що незважаючи на наш раціоналізм, деконструкцію і десакралізацію, значимість і необхідність символів не втрачена. Критичність раціональної доби не толерує міфу, притчі чи казки: кохання – не більше, ніж секс, освіта – інструмент для здобування грошей, гроші – інструмент для здобуття влади.

Символи мали би лишитись десь в минулому, у некритичній, органічній, наївній добі. Це вже не ми.

Чому? І чи справді?

Мабуть ні, бо вічне не вмирає, бо Дух живе і дає нове життя. Таким є символ святості, Божої присутності, гостинності, Його господа, наш — у Нього— дім.

Там ми хочемо бути. Сьогодні, у цей тиждень Страстей...

Символ же переносить нас до глибинних змістів. Він не самодостатний, не вичерпаний, не опанований нашими силами, смислами, апетитами чи владою.

У ньому завжди продовження. Він відносний. Ми не затримуємося на ньому, бо він переносить нас далі, до іншого, до нового. Він відкриває врата таїнства—від смерті до життя.

Крізь сльози втрати радію, що символ промовляє, навіть у своїй смерті, властиво, зокрема у ній. Він сколихнув увесь світ. Святе на виду. Ви є цього свідками.

Фото: ANADOLU AGENCY

 

Так воно й буде в цих днях страстей. Втрата тотальна. Смерть ганебна. Любов безумна. Пасха Господня...в Парижі, але так може бути всюди, і там, де Ти і я. Де Він, де Вона.

Багато хто вважав, що все втрачено, все пропало. Шокувало і обурювало те, що святині гірше, ніж знищені – позбавлені значення і змісту. Позбалені свідків, живих людей...

Не цілком так. У серці щемить...мільйонам...

Храм, в якому я знаходив теплий притулок, іконічна серцевина в секулярному Парижі, сьогодні як ніколи привернув увагу світу.

Ще ніколи в його історії стільки людей не задивлялись на нього, на Неї, прагнучи бути там, разом. Бути свідками цієї Пасхи.

Бути з чим? З каменем, мистецтвом? Чи бути з Кимось, з джерелом життя?

Він живе, і як фенікс з попелу востане —в Пасці.

Те, що трапилось, жахливе, але в глибині душі я переконаний, що це епохальне потрясіння — доленосне. Воно промовить до душ, посіє в серцях запитання:

Чому те що сталося так бринить, бентежить і болить?

Що в попелі цієї пожежі?

Що прагнемо віднайти, відновити, оживити?

Нотр-дам востане і відновиться віра. Бо Він востав.

 Фото: GETTY IMAGES

Про це пророкує навіть президент, конституційний скрупульозний захисник раціоналістичного, радикально світського, laïcité.

Бо без Нього, без Неї, без Її храму, без тої віри, немає краси, ні глибини, ні правдивого життя...

Наш сьогоднішний жах і переживання – це парадоксальний коментар, відсіч культурі одноразовості і споживацтва. Ми враженні, що пропадає щось вічне...помимо наших щоденних звичаїв і рефлексів. Якщо вона пропаде, чи не пропаду я...

Ми так прагнемо вічності...бо ми для неї створені.

Пережитий світом шок – це заклик до подвигу, до сумлінної праці, до тривалої Хресної Дороги, яка провадить до Воскресіння, до вічного правдивого життя.

В цю ніч, світ прокинувся. Навряд чи всі до кінця зрозуміли, що побачили, але пережили щось всі та й будуть думати, молитись.

 

І відбудовувати...

...не вперше...

і не лише храм...а Церкву

...цивілізацію краси, жертовності, любові...

Бо храм – це символ, а Церква – наш дім. Символ несе далі і в глиб. За ним –таїнство. За ним – спасіння. За ним – вічність.

Життя здобувається Смертю, яка долає смерть. Де сокрушені сили ада, проявляється Божа слава, до якої у цих днях запрошує нас Господь і його Пресвята Мати – Notre Dame.

Ідім, з вірою, нас покликано, не сумніваймось!

Джерело: facebook-сторінка владики Бориса Гудзяка

Читайте також:

Нотр-Дам де Парі: панорама собору після пожежі та початок слідства. ФОТО

Пожежу у Соборі Паризької Богоматері взяли під контроль і частково загасили. ФОТО.

Горить Собор Паризької Богоматері. ФОТО. ВІДЕО

Устина Стефанчук: Українські люди в московській церкві Канади

На знимках у красивих вишитих строях ранні українські еміґранти до Канади. Ці конкретні люди зі знимок парафіяни рускої православної церкви в маленькому містечку Смокі Лейк в Альберті. Історія релігійного життя ранніх переселенців була не якраз безхмарною. Що мається на увазі, як так сталося, спитаєте ви. Ну, та просто, дуже по-нашому.

Сергій Волянюк: Повстанець з Херсонщини, що ліквідував польського генерала

За участь у засідці на заступника міністра оборони Польщі, генерала зброї Кароля Свєрчевського на Лемківщині хорунжий Іван Захаренко – “Грань” із Херсонщини – чотовий в сотні УПА “Ударник-5” легендарного командира Степана Стебельського – “Хріна” був відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги І кл.

Наталка Діденко: Еволюція головних уборів. Від хусточки до хустки

Натрапила якось я на фотографію королеви Єлизавети у хусточці, з якої багато хто сміявся. Мовляв, якась бабуся, селянка, проста тітка, бо ж – у хусточці. І я замислилася про свої дитячі, дівочі та вже дорослі хусточки, хустки. А також шапки і шапочки.

Андрій Когут: Іван Павло ІІ, Збігнєв Бжезінський і КҐБ. Сто років Понтифіку

Сьогодні Івану Павлу II, який так сильно привертав увагу СССР, виповнилося би 100 років. Він народився 18 травня 1920-го, а на папський престол зійшов у 1978 році, де провів свої останні двадцять шість років життя. Для порівняння, лише двом Папам за всю історію Церкви вдалось очолювати престол довше, ніж Івану Павлу ІІ.