Фурцева злякалась "Диявола"

Уряд СРСР забороняв нерадянському режисерові… показувати його ж власний фільм у себе ж на Батьківщині. Звучить як нонсенс, однак такий випадок і справді був – радянська цензура відправила на полицю фільм польського режисера Анджея Жулавського на цілих 16 років!

 

СРСР був авторитарною державою, яка втручалася у справи інших країн. Яскравим прикладом були жорстокі придушення повстань в Угорщині (1956) та Чехословаччині (1968). Радянський союз також міг диктувати свої умови своїм сателітам з Організації Варшавського договору – кого призначити на які посади, кого звільнити, які закони треба прийняти, куди ввести свої війська, чию Олімпіаду треба бойкотувати.

Часом уряд СРСР міг би заборонити якомусь нерадянському режисерові… показувати його ж власний фільм у себе ж на Батьківщині. Звучить як нонсенс, однак такий випадок і справді був – радянська цензура відправила на полицю фільм польського режисера Анджея Жулавського на цілих 16 років! Цей акт відбувся навіть не з боку Генерального Секретаря СРСР – фільм заборонила до показу міністерка культури СРСР Катерина Фурцева.

Анджей Жулавський
Анджей Жулавський

Цей фільм називається "Диявол", він був знятий в 1972 році. Дія фільму відбувається в січні 1793 року, тобто момент ІІ поділу Речі Посполитої, на території Великопольщі (історичного регіону на заході Польщі), яку на той момент вже зайняли пруські вояки. Якийсь незнайомець (Войцех Пшоняк) звільняє з-під варти головного героя – шляхтича на ім'я Якуб (Лешек Телешинський) звинуваченого в царевбивстві.

Повернувшись додому, Якуб бачить, наскільки морально занепала його родина. Наречена виходить заміж за іншого чоловіка, рідні брат і сестра вчинили інцест, батько покінчив з собою, а мати – "найбільша блудниця країни". Тоді ж Якуб звертається до свого визволителя, який дає головному герою лезо і пропонує йому стати таким собі Ісусом Христом, який має "очистити світ від морального занепаду", ріжучи цим лезом всіх, на кого вкаже пальцем незнайомець. Наприкінці виявляється, що Незнайомець, який запропонував Якубу "очистити світ" – це сам Диявол.

 

Лешек Телешинський та Войцех Пшоняк (в чорному) у фільмі "Диявол"

Фільм "Диявол" Анджея Жулавського за жанром – містичний трилер. В ньому присутні сцени насильства – Жулавський славився як режисер, який "знімав кіно не для всіх". Саме за надмірну жорстокість пані Фурцева відправила фільм на полицю.

І тут читачі мали би задати питання. Якщо у фільмі присутні надмірно жорстокі сцени, то чому не можна було просто не допустити стрічку в радянський прокат, як це було з іншими закордонними стрічками? За що радянська чиновниця аж настільки втрутилася у внутрішні справи ПНР, що заборонила тутешньому режисерові показувати цей фільм у його ж країні? Чому польська цензура діяла за прямою вказівкою з Москви, а не з Варшави?

Багато хто пов'язує це питання з подією, що відбулася за кілька років до виходу фільму. Мається на увазі Празька весна, яка була жорстоко придушена танками країн Організації Варшавського договору. Представники інтелігенції країн соцтабору, в тому числі пан Жулавський, не змогли пройти повз.

Між сюжетом фільму "Диявол" та подіями у Празі і справді можна провести певні паралелі. Поляки вважають всі три поділи Речі Посполитої актом окупації своєї країни, так само, як окупацією вважався ввід радянських військ до Чехословаччини. До того ж Диявол у стрічці – прусак, тобто представник окупанта, який підштовхує головного героя вчиняти вбивства нібито на благо.

 
Празька весна

Як стверджував сам режисер, метою фільму було дати відповідь на питання – що є зло? Чи це сила, яка керує людиною? Чи може це сама людина, яка виконує накази сили?






Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.