Тим, хто любить понити про те, як некомфортно жити в сучасній "націоналістичній" (насправді ні) Україні, доречно ознайомитися з матеріалами про недавнє минуле.

Днями виповнився 101 рік як моє рідне місто – тоді Олександрівськ, а нині – Запоріжжя, вперше дало відкоша більшовикам. Відсіч "червоним" дали прихильники та бійці підрозділів УНР, які були у місті ще з листопада 17-го року

Фотографія з римської Олімпіади викликала неабияке зацікавлення у секретаря ЦК КПРС Міхаіла Суслова, який відповідав за ідеологію. Він побачив у ракурсі пропаганду... формалізму. А не те, що там насправді було знято)

В одну з тих далеких ночей 1921 року до хати завітали невідомі і під переляканий крик дружини Ліксандри, вдаривши її прикладом по голові, випустили кулю в груди комуніста Дмитра Коржа.
Тоді в одну ніч було вбито усіх сільських комнезамівців. Причетних до вбивства не було знайдено. А покарати бодай когось було потрібно.

Ми стояли так щільно, що не було можливості побачити, хто за спиною. Мене ззаду страхував якийсь сильний, мовчазний чоловік. Він не матєрілся, не вигукував команди, він просто страхував мене. Час від часу, коли менти тиснули - ззаду тиснули наші - я навіть боявся, що зомлію і у цьому натовпі розчавлять...

Третій Універсал Української Центральної Ради проголосив створення УНР. Однак, "не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її". Цю позицію розділяли і євреїйські депутати, представники 5 політичних партій. Чому?

Вести мову про скульптуру Кавалерідзе у Святогірську, пам’ятник Артему, потрібно фахово і враховуваючи три фактори: мистецький, ідеологічний і технологічний.

В атмосфері недавнього відзначення 85-х роковин Голодомору 1932—1933 років я помітив, як соціальними мережами почала гуляти картинка з портретами й іменами діячів явно єврейського походження. Галерею портретів увінчує підпис "Україна повинна знати цих вбивць поіменно! Це виконавці голодомору на території України".

Воєнний стан в Україні запроваджується не вперше. 100 років тому, у листопаді 1918 року гетьман Павло Скоропадський запровадив воєнний стан майже в усій Українській Державі. Кривава бійня світової війни наближалась до завершення. Четвертний союз зазнав поразки. З дня на день очікували підписання Компʼєнського перемирʼя. "Клаптикова імперія" - Австро-Угорщина - розпадалась на шматки. Про свої прагнення до незалежності оголосили хорвати, словенці, чехи. Українці, румуни, поляки та серби шукали можливості возз’єднатися з іншими частинами своїх народів.

І сьогодні – через 86 років – смертність в Україні вища там, де був Голодомор, а народжуваність вища там, де його не було. Загоїти травми минулого – лишається навіть не питанням безпеки, а справою існування для українців.

15 листопада 1918 року у Києві пролунали постріли. Державна варта таким чином розганяла демонстрацію студентів, що не хотіли йти в армію.

В Україні, як і в сусідніх пострадянських республіках, сформувалася доволі специфічна традиція організації і проведення наукових конференцій. Від профанації до цілком якісних заходів, про які пише іноземна преса. Думка організатора й учасника.

Коли бачиш на карті назви Тверська та Ямська – не розумієш, чи в нас Київрада, чи Моссовет. Чому московським візникам подобалися назви Тверська-Ямська – можна зрозуміти. Натомість позиція «Свободи» – здивувала.

Відзначаємо річницю закінчення війни, але чи ми зробили висновки? Чи світ зрозумів? Чи Європа і світ не роблять кроків назад? Коли сьогодні лідер країни, що веде війну проти України, і той лідер, який бажає будувати стіну проти мігрантів, святкують разом з іншими європейськими політиками, розуміємо наскільки крихким є мир.

Сьогодні багато оглядачів відзначають, що в повітрі знову з’явилося тривожне відчуття затягування у вир, якого ніхто не хоче. Ми дійшли до точки, коли вже неприпустимо заплющувати очі й відкладати рішення на потім, коли Європа і Захід просто мусять реагувати, якщо не хочуть знову завалити іспит з історії.

Теперішньому польському політичному керівництву комфортніше у паттерні жертви: "Польща ніколи не окуповувала України". Але такий спосіб мислення розриває усі зв’язки між причинами і наслідками подій міжвоєнного двадцятиліття. Польща виборола свою незалежність ціною української незалежності. Прийшов час сказати про це вголос.

29 жовтня 2018 року провідна польська щоденна газета "Rzeczpospolita" виходить із сенсаційним заголовком "Хочуть заробити на трагедії у Аушвіц – українська комп’ютерна гра під лупою прокуратури".

Іспанія закінчує етап політики так званої "історичної амнезії". Вона полягала в тому, що після падіння режиму диктатора Франсіско Франко, котрий правив чотири десятиліття, іспанці чергові чотири десятиліття мовчали публічно про минуле.

"Таємний щоденник Симона Петлюри" — це пропаганда. Не "м’яка сила", а саме пропаганда, тому що зроблена недостатньо витончено, місцями — корстубато. І оцінювати картину має сенс тільки як пропагандистський продукт, на який платники податків витратили 23,6 млн грн в рамках підтримки національно-патріотичного кінематографу.

18 жовтня 2010 року на сайті "Історична Правда" з'явились перші статті. За цей час опубліковано понад 11 тисяч текстів, підготовлено 7 книг, прочитано більше сотні публічних лекцій.