Кремлівський спецназ учора й сьогодні. Порівняйте

Книга "Неконвенциональная война..." - для тих, хто прагне зрозуміти військову складову конфлікту на Донбасі. Радянські диверсанти 1940-х розповідають, як займалися тероризмом у тилу. А у вільний від виконання завдань час вдавалися до розборок або міжсобойчиків у дусі гедонізму.

Книга Алєксандра Ґоґуна "Неконвенциональная война. ГРУ и НКВД в тылу Вермахта", яку нещодавно видано в Києві, буде корисна як тим, хто прагне зрозуміти військову складову конфлікту на Донбасі, так і любителям заглибитися в радянську історію.

Читається вона напрочуд легко, оскільки являє собою живі розповіді безпосередніх учасників кривавих подій 1941-1944 років. Кожне з цих свідчень забезпечене коротким вступом і пояснене підсторінковим коментарем, що супроводжується витягами з архівних документів та наукових публікацій.

Незважаючи на те, що це - свідчення епохи, тобто саме джерела, а коментарі зважені, таку збірку вже неможливо видати в Росії. З початку 2014 року Другою світовою війною там заборонено займатися законодавчо.

Після того, як книгу Ґоґуна "Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы" було вилучено з публічного обігу тієї ж пріснопам'ятної "кримської весни", жодне видавництво не береться надрукувати будь-яку книгу опального автора.

Подібно коротким романам, перед нами проходять життя одинадцяти осіб, семеро з яких служили в роки війни в спецпідрозділах армійської розвідки (РУ-ГРУ і розвідка ВМФ), а четверо – в спецгрупах органів внутрішніх справ і державної безпеки (НКВС-НКДБ).

Займалися вони за лінією фронту не тільки розвідкою, а й тероризмом, диверсіями, убивством тих, кого вважали "зрадниками". А у вільний від виконання завдань час вдавалися до розборок або міжсобойчиків у дусі гедонізму.

Александр Гогун. "Неконвенциональная война. ГРУ и НКВД в тылу Вермахта". Обкладинка збірника усної історії, опублікованого видавництвом К.І.С. (Київ)

Російські читачі позбавлені можливості ознайомитися з тим, як навчали в перше півріччя війни спецпризначенців – за свідченням ветерана Дмитрія Дмитрієва – на триденних курсах, і відправляли в бій, якщо не на забій.

Як тут не згадати про рівень підготовки більшості "ополченців" гібридної армії РФ на Донбасі. Безґлузда смерть цих людей – на совісті кремлівських паліїв війни: як "полководців", так і пропагандистів.

Збіркa зацікавить знайомих як із радянською міфологією, так і вже з неосовєтською пропагандою - путінські пустобрехи знову підняли на щит недоброї пам'яті Зою Космодем'янську, що палила хати російських селян, аби "гнати німця на мороз". У книзі наведено розповідь Ніколая Разумцева, який служив з нею в одній спецгрупі.

Згадуючи про тактику випаленої землі, складно не натрапити на думку про жорстокі методи донбаських сепаратистів та їхніх російських кураторів. На щебінь перетворювалися цілі квартали - причому селищ, які не мали не те що особливого стратегічного, а й тактичного значення.

Крім спеців з Червоної армії та НКВС, війну поза лінією фронту організовували і партійні апаратники.

За свідченням колишнього радиста армійської розвідки Ніколая Єлисеєва, начальник Центрального штабу партизанського руху Пантелеймон Пономаренко лякав курсантів, розповідаючи всілякі страхіття, й одночасно патетично закликав віддано служити "Батьківщині".

Це нагадувало сварку високопоставленого путінського політрука Серґєя Кургіняна з командирами гібридної армії РФ, коли базікало намагалося вчити життя тих, хто знав про війну не з чуток.

Сварки між партизанами й емісарами спецслужб, зокрема вбивства одних партизанів іншими, знайшли своє місце в оповіданні диверсанта Владімира Прокофьєва. Але ж і "ліквідація" Мозгового або "Бетмена" - тільки верхівка того, про що відомо... Скільки бійців і командирів російських окупаційних сил полягли від рук "соратників" потайки?

Про те, що командувач їхної бригади був бабієм, а комісар розстріляв двох його коханок, що заразили командира венеричною хворобою, розповіла Ґоґунові Тетяна Марковська з Миргорода. Подивившись на "неспотворені інтелектом" обличчя "міністрів" багатостраждального Донбасу, теж можна припустити, що з розпустою в "Новоросії" все гаразд.

Найвищим, певно, пілотажем усної історії в цьому збірнику є свідчення Бориса Ґіндіна, що брав участь у бою за Стару Рафалівку в Рівненській області в жовтні 1943 року, коли червоні партизани вели війну проти УПА. В ході та після операції село було спалене, вбито десятки мирних жителів.

Вони спалили Стару Рафалівку. Ліворуч - командир розвідувального підрозділу Антон Бринський, Герой Радянського Союзу. Праворуч - капітан Борис Ґіндін. 1946 р.

Причому з публікацій інформант знав про те, що дослідникові відомий факт цієї сумної події. Порівняйте з тим, наскільки відверті в своїх розповідях вояки окупаційних утворень "ЛНР" і "ДНР".

Полковник у відставці Борис Ґіндін у XXI сторіччі

Розвідник флотської розвідки Ніколай Школенко був знайомий з Іваном Хитриченком - командиром Київського партизанського з'єднання ім. Хрущова. Це був зрадник - без жодних лапок - який двічі змінював господарів. Проти багатьох бойовиків гібридної армії РФ на Донбасі теж порушені кримінальні справи за фактом державної зради.

Хитриченко залишив по собі кривавий слід як на службі у Сталіна, так і на службі у Гітлера. Ім'я цього зухвалого упиря, що заживо і публічно спалював людей за звичаями середньовіччя, досі, незважаючи на "декомунізацію", носить київська середня школа №13.

Про те, що у відомій терористичній групі НКВД "Переможці (Победители)" вживався допінг, попередньо в тилу випробуваний на майбутніх бойовиках цього загону, свідчив Альберт Цессарський - лікар підрозділу, що прикривав недоброї слави диверсанта "Пуха" – Ніколая Кузнецова.

(До речі, розташоване поруч зі спаленою Старою Рафалівкою містечко енергетиків Кузнецовськ на Рівненщині нарешті отримало нагоду змінити ім'я - скажімо, повернути собі історичну назву Вараш [село, на місці якого було збудоване місто-супутник Рівненської АЕС - ІП])

У цьому світлі повідомлення про те, що бойовики так званих "ЛНР" і "ДНР" йдуть у бій, накачані наркотиками, переконливо демонструють спадкоємність.

Євгеній Телєгуєв - генерал КДБ у відставці - ветеран загону НКВД "Невловимі". В повоєнні роки сам став "ловцем" - займався боротьбою з "лісовими братами" в Латвії.

Зміна ролей силовиків у цих структурах є типовою - скажімо, міністр оборони "ДНР" Гіркін-Стрєлков свого часу придушував чеченський опір, а в 2014 році сам організував заколот. Та й у "зірки" путінського зомбоящика громадянина РФ "Мотороли" в послужному списку - тривалі відрядження на Північний Кавказ.

Дивлячись на розорений Донбас, можна згадати свідчення Євгенії Потапкіної про те, що на Волині від її групи українське населення з остраху просто тікало:

"Вот мы приходим – хутор пустой. А куры ходят. Ребята (поплічники Потапкіної - авт.), конечно, хватают куру, вот так её крутят, шею – и всё, и в повозку. Или вот погреб. Открыли погреб – а там масло вот такими головками лежит. Ясно – они заберут. Они же не хозяину приходили, говорили – "вот мы у тебя заберем" – а в пустой дом. Они убегали, или в лес куда-то уходили или куда, прятались, может, в другой хутор перебегали?".

Командир союзного Совєтам польського з'єднання "Jeszcze Polska nie zginęła", що діяло на теренах Волині, Роберт Сатановський (Robert Satanowski) у квітні 1944 року свідчив, що упівці відрізнялися більшою хазяйновитістю, ніж червоні партизани:

"Характерно то, что те районы, в которых действуют украинские националисты, экономически очень богатые. Районы, где действуют [червоні] партизаны – значительно беднее. В чём дело? Партизаны объели.

Националисты имели в своих руках большую территорию и умело питались. Они питались у населения, а это меньше бросается в глаза, меньше вытягивает продуктов у населения и поэтому эти районы гораздо богаче.

Я бы даже сказал, что это богатые районы. Когда мы прибыли в украинские националистические сёла, то мы ели вдоволь, ели хорошо. Когда мы прибыли в партизанские сёла – мы были голодны. Сколько операций ни проводилось в националистических сёлах, а всё же они оставались богатыми сёлами".

Та й зараз, як би українці не лаяли свою нову владу, абсолютно зрозуміло, що на територіях, контрольованих Києвом, живеться набагато краще, ніж на Донбасі під п'ятою путінських спецслужб.

"Герой Росії" Юрій Колесников, який зробив у КДБ блискучу кар'єру, а в 1980-х роках був заступником голови Антисіоністського (в простонародді "Антисемітського") комітету, свідчив, що його було завербовано чекістами в довоєнній Румунії за ... банку варення й невелику суму грошей.

Згодом на все більш наполегливі "прохання" куратора він виконував найнебезпечніші завдання, в тому числі був інфільтрований у фашистську Залізну гвардію, що могло вартувати життя, особливо людині з єврейським корінням.

Основний метод путінської зовнішньої політики - не пряник, а батіг, в який нерідко перетворюється згадане варення. Кігтик загруз - всій пташці пропасти.

Так і зараз значна кількість агентури ФСБ і ГРУ, що орудує в Україні, працює не стільки за совість, і навіть не за варення, скільки за острах (шантаж, компромат і погрози).

Коли терористичний Центр у підсумку політичних змін у Москві перестане існувати, всі ці бійці невидимого фронту стануть мирними жителями і пристосуванцями.

А коли таємні архіви РФ відкриються, багато хто з цих перевертнів буде змушений дати не менше відверті свідчення, ніж ті, що послужили основою для цієї вкрай змістовної та захоплюючої книги.

ТАКОЖ:

Червоні партизани. Правда про радянське підпілля

"1-я Русская бригада СС". Як російські наці стали антифашистами

Німецький історик досліджує партизан. Суд РФ визнав його "екстремістом"

Баліс Гаяускас. Повстанець відсідів 37 років в СРСР і став головою СБ Литви

Історія професійного зрадника. 10 томів партизанських злочинів з архіву КГБ

На смерть карателя. Як радянський терорист знищував мирних людей

Комісар Ковпака Руднєв загинув у бою. Не від рук терористки з НКВД

Сповідь ката. Щоденник підпільника, який убивав українців і поляків

Корюківка - найстрашніший злочин німецьких карателів

Тероризм - зброя Андропова і Путіна

Інше за темою СПЕЦСЛУЖБИ

Інше в темі УСНА ІСТОРІЯ

Інше за темою КРЕМЛЬ

Олена Білозерська: Про загиблого воїна Ярослава Карлійчука

Загинув побратим. Ярік Карлійчук, він же "Малий".
З 10-ї гірськоштурмової. Під Шумами, куля снайпера. Залишились дружина і крихітний синок.

Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.